Добрий день, редакція газети «Звягель»! Чотири місяці тому я розлучився з дружиною. З того часу вона не дозволяє мені бачитися з дітьми. Незважаючи на те, що я розлучився з жінкою, я люблю своїх дітей та хочу брати участь у їх вихованні. Куди мені звертатися і що робити?

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Люди одружуються і розлучаються. На жаль, далеко не усім вистачає порядності і мудрості розійтися по доброму, частіше колишнє подружжя розпочинає справжні бойові дії один проти одного, у розпалі взаємних образ забуваючи, що в цій ситуації найбільше страждають діти.
Стаття 141 Сімейного кодексу України проголошує, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
У нашій країні склалося так, що діти після розлучення, як правило, залишаються з мамою, і вона, а не батько, є головною. Будемо відвертими, чоловіки не завжди заслуговують називатися відповідальними батьками, що часто заважає жінкам підтримувати конструктивні стосунки з колишнім чоловіком у питаннях виховання спільних дітей. Такий підхід є неправильним, оскільки, крім матері, дитині потрібен ще й батько.
Згідно з п.2,3 ст.157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Звісно, що питання, як правильно виховувати дитину та коли їй бачитись із батьком, краще вирішувати мирним шляхом, без залучення державних органів, оскільки це завжди негативно впливає на розвиток самої дитини.
Мирним шляхом дане питання можливо вирішити шляхом переговорів та досягнення домовленостей. На підтвердження домовленостей можна укласти нотаріально завірений договір «утримання та виховання дитини», в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей із дитиною), але й встановити місце проживання дитини та порядок її утримання.
ЗВЕРНЕННЯ ДО ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ
Якщо мирним шляхом домовитися щодо графіку зустрічей неможливо, то необхідно спочатку звернутися з заявою до органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування, на підставі положень Сімейного кодексу України, та, керуючись своєю власною інструкцією, визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька.
Орган опіки та піклування вивчає умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, а також ставлення дитини до них, інші обставини, та на засіданні комісії приймає рішення, яким рекомендує певні години та дні для зустрічей батька з дитиною.
Хоча у Сімейному кодексі України й закріплено положення про обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте ані органи Державної виконавчої служби України, ані правоохоронні органи, не мають права примусити виконувати дане рішення того з батьків, з ким проживає дитина. Дане рішення немає такої юридичної сили, як рішення суду, а тому не підлягає виконанню. Відповідно, наступним кроком, після звернення до органів опіки, буде звернення до суду.
ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами Позивачем (особа, яка звертається до суду з позовною заявою, тобто, той з батьків, хто проживає окремо та бажає брати участь у вихованні дитини) до Відповідача (той з батьків, хто проживає з дитиною).
У Сімейному кодексі України встановлено, що під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю інших осіб. Встановлювати графік зустрічей можливо або в присутності того з батьків (опікуна, піклувальника), хто проживає разом з дитиною, або ж без його присутності, наприклад, за місцем проживання Позивача, чи в будь-якому іншому місці (необхідність зустрічі у цьому місці варто аргументувати належними та допустимими доказами). У більшості випадків, відсутність чи присутність при зустрічі з дитиною того з батьків, хто проживає з дитиною, обумовлена віком дитини. Адже зовсім маленьку дитину не варто на тривалий час розлучати з матір’ю.
У випадку, коли, наприклад, мати не може бути присутня при зустрічах батька з дитиною, суд може визнати необхідною присутність при зустрічах когось із близьких родичів матері (бабусю, дідуся).
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Періодичність чи систематичність побачень одного з батьків з дитиною передбачають, що суд визначає порядок зустрічей із дитиною. Наприклад, двічі або тричі на тиждень у певні години.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ
Якщо мати або батько, з ким проживає дитина, не виконують рішення суду, то у відповідності до ч.4.ст.159 Сімейного кодексу України, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
А у відповідності до ч.5 даної статті особа, котра ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
І, звісно, найсуворішу відповідальність встановлює Кримінальний кодекс України.
Згідно з ч.1 ст.382 ККУ, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі на строк до трьох років.