Ніна з магазина: «Є у нас приправа «Карі» — нехай кожен покупець їздить на «Феррарі»!»

Ніна з магазина: «Є у нас приправа «Карі» — нехай кожен покупець їздить на «Феррарі»!»

Під час жодного інтерв’ю мені ще не доводилося так багато сміятися. Як і в одному з місцевих магазинів, коли я вперше побачила цю дівчину — кожному покупцеві касир відповідала віршованими жартами.
Приколи сиплються з Ніни Антоневської, наче з рогу достатку: «Купуйте сир — і буде в Україні мир, ковбаску — будете мати у життi ласку, масло — аби було все класно, а ще хлiб — i знiмаєте клiп!», «Приправа «Карі» — нехай кожен покупець їздить на «Феррарі»!», «Ось вам кетчуп до шашлику — хай кожна жінка знайде собі по класному мужику!» Отак стоїш в черзі, ніби на концерті, і думаєш: а що ж вона вигадає для тебе?!

— Де б я не працювала — покупці від мене у захваті. У «Вопаку» раніше працювала, там чотири каси, але усі йшли на мою. Там я не розмовляла віршами, бо велика кількість людей, не могла їх затримувати. Потім пішла у «Подільський фермер», і мене одразу взяли на роботу через уміння оригінально спілкуватися з покупцями. На кожне слово у мене є рима. Мені це легко, як картоплю посмажити на вечерю (сміється — авт.).
— Твій дар це — талант, бажання привернути до себе увагу чи втеча від буденності? Що це?
— Я була такою завжди: у компаніях, на роботі, скрізь. Вітання друзям, кумам, знайомим складаю у жартівливих віршах, ексклюзивно.
Звісно, я теж умію плакати, проблеми у моєму житті теж є. Проте, я живу гарним настроєм, який дарую людям, щоб вони не були злими і замкненими. Зараз складний час, а я своїх покупців налаштовую, що не треба зневірюватися, тоді все буде добре.
З 8-ї до 20-ї я працюю, кожному придумаю жарт на касі, ніхто без уваги не залишиться. Щоразу вигадую нове, не повторююсь і до автоматизму свої приколи не доводжу: «Купляйте ковбаску і даруйте близьким ласку! Ось вам куряче крило — щоб вам у житті везло!».
— Чи усі покупці розуміють твої жарти?
— Сприймають позитивно, радять йти на «Розсміши коміка». Це й не дивно, бо коли моя зміна у магазині, то ніхто не йде без усмішки. У цьому бачу свою особливу місію. Нещодавно була у відрядженні, то у Фейсбуці писали: чи я не захворіла і чому мене немає на роботі? Бачу, що мої жарти людям подобаються. Якщо приходжу на роботу і не жартую, то черга сумує, а усміхнуся — й у всіх настрій вгору пішов.

Жартів моїх чекають, це помітно. Часом люди приходять і спостерігають, як працюю, а потім питають: «Невже і для мене віршика складете?» Жартую: «Купи пирожок — расскажу тебе стишок!» (сміється — авт.).
— Вечорами складаєш якісь «заготовки», чи рими — це твої експромти?
— У мене все закладено у душі, чесно. Люди думають, що я читаю заздалегідь написане з комп’ютера, а я «по вулиці йду і вигадую на ходу». Хочеш придумаю щось зараз? Будь ласка: «Ось є газета. Її написала редактор Свєта, і за нею сьогодні приїде карета!» (сміємося обидві — авт.).
— Відчуваєш під кінець робочої зміни втому від роботи, присмаченої віршами?
— Ні! Жарти дуже допомагають. Єдине, що мене засмучує — брак нового товару, бо на увесь наявний в магазині асортимент я вже вигадала безліч жартів. Мені тепер подавай мило, побутову техніку, чи косметику… Хочу нові приколи вигадувати!
— А на твоїй зарплаті позначається оригінальний талант?
— На зарплаті — ні, а у книгу відгуків часто покупці пишуть подяки за гарний настрій.
— Чи є щось, що може зіпсувати твій настрій, від чого ти втратиш амплуа «артистки розмовного жанру»?
— Ні, я завжди на позитиві. На запитання: «Когда уже выйдет твой сборник?», відповідаю: «Мой сборник выйдет во вторник!» Або: «Коли я зроблю нову стрижку, тоді видам свою книжку».
Одного разу прийшов хлопець — він із Києва, напевно, журналіст. Спостерігав за мною, а коли настав його час розрахунку на касі, каже: «А можна повторить сначала?» А я йому: «Будет тогда сначала, когда мы будем сидеть с тобой у причала». Він мені лишив 50 гривень і сказав: «Це тобі за твої вірші».
Буває, йду по місту, таксисти відкривають двері і кажуть: «Сідайте, підвезу». Питаю: «Скільки?» «Для тебе, Ніно, безкоштовно, бо як не прийду у магазин — завжди піднімаєш настрій».
— І справді: життя нині часто депресивне, постійні проблеми навколо. А ти, як батарейка-енерджайзер…
— Є таке (сміється — авт.)! «Кто купит куриное филе — тот будет всегда ходить навеселе, а если куриную тушку — будет по жизни рядом хорошая подружка».
Якось прийшов у магазин чоловік. Кажу: «Прийшов до Ніни — наступного разу принеси апельсини». Він був сумним, розповів, що не має настрою, приїхав із невдалих заробітків. ми перекинулися парою фраз, він сказав, що звати його Вова. Я йому кажу: «Якщо тебе звати Вова, ти — пацан свого слова». Він пішов додому, а через годину прийшов… з дружиною і апельсинами (сміється — авт.)!
Я не знала, чого чекати: а якщо дружина мене зараз тими апельсинами закидає? А вона, навпаки: «Дякую тобі, ти мого чоловіка з депресії витягнула. Він у захваті з магазину прийшов, мовляв, такого продавця ще не бачив. Розповів, що пацан свого слова і має тобі апельсини принести». Вово, живи кльово!
На свята мені вдячні покупці приносять солодкі подарунки. У мене є жарт: «Вот вам пакет — с вас, мужчина, килограмм конфет. А так как вы — мужчинка, то вас обслуживала Нинка!» Десять хвилин проходить — мені цукерки несуть. Життя показує, що люди не є жадібними, вони чекають доброти і дякують за неї щиро.
— Через те, що відволікаєшся на вірші, у твоїй касі бувають недостачі?
— Дехто з покупців думає, ніби я зуби заговорюю, щоб обрахувати, але у мене душа чиста, я нікого не обманюю. Часто дивуються, що я правильно порахую, правильно дам решту, ще й жартами розвеселю.
— Ніно, то ти збираєшся на «Розсміши коміка»?
— Взяти з собою Роміка і поїхати на «Розсміши коміка»? Ха! А чого це я до Зеленського поїду? Нехай він до мене їде!
— Невже на велику сцену не хочеться?
— Бери Гєну — їдь на велику сцену? У мене і тут є багато пропозицій: тамадою запрошують, творчий вечір пропонують. Розумію, що буде економія на святкуваннях: «Никто не будет кушать — все будут Нину слушать» (сміється — авт.).
— Жартів у тебе більше — російською. Чому?
— Так сталося, але я стараюся, вигадую жарти українською. Працюватиму у цьому напрямку більше.
— Гумористи — це завжди добрі люди?
— Думаю, що так. Одна бабуся прийшла до нас у магазин в ожеледицю. Набрала товару, а на сметану їй грошей не вистачило. Я їй кажу: «Бабусю, беріть сметану і йдіть додому». Вона була здивована. Коли минула ожеледиця, то принесла мені гроші за сметану, десяток яєць, баночку щавлю, сушку з яблук: «Я переживала, що у тебе, доцю, в касі не вистачатиме п’ятнадцять гривень». Добрі справи винагороджуються.
— Твоїм обом діткам із такою веселою мамою нудьгувати не доводиться?
— Син, коли зі мною на роботі, теж жартує: «Купіть пиріжок і мама вам розкаже стішок». Був на морі, прислав фото: «Мам, я на море пью колу и не хочу идти в школу». Я відповіла:«Так как скоро первый звонок, то едь домой, мой сынок» (сміється — авт.). Дітям з такою мамою не скучно, а зручно.
— А чоловік оцінив твій легкий підхід до життя?
— Зараз я одна і кожен вечір п’ю до дна (сміється — авт.). Інколи кажу знайомим, що повертаюся жити у Житомир, то вони заперечують: мовляв, така потрібна у Новограді. Що зробиш, треба подавати гарний приклад. Не можу дивитися, як касири сидять на касах, схожі на роботів. Так не можна!
— А на роботі як ставляться до твоєї веселої вдачі?
— У нас є чудовий колектив, який дарить людям позитив. Колега Люда готує смачні блюда, а Влада — клієнтам дуже рада. А ще є Альона, ця дама завжди хальона. На касі сидить Ксюшка — також моя подружка.
— Що ж, дякую за твій позитив, нехай він не вичерпується!
— А я желаю, Юльчик, чтоб у тебя был в кабинете самый блатной стульчик. Чтоб работала всегда клавиатура и не ходила к вам прокуратура! Удачи, крошка, чтоб не болела твоя ножка. А я буду жить и людям настроение дарить!
Інтерв’ю вела Юлія КЛИМЧУК