Історія з козою

На ім’я начальника райвідділу поліції надійшов лист від мешканки району дивного змісту. Жінка повідомляла, що має одну дійну козу, але молока з неї має куций хвіст. Чому? Бо, на її думку, з кози нещадно знущаються «городські типи, які тут понаїхали, і спасу від них немає».
Начальник карного розшуку Вадим Парилко викликав підлеглого Василя Манжуру (імена у матеріалі змінено) до себе у кабінет і, запросивши його сісти, підсунув йому ту цидулку.
— Розбирися з цим.
Молодший лейтенант Манжура, прочитавши лист, здивовано звів брови:
— Це якесь посміховисько!
— Не зрозумів, — недобре поморщився Парилко.
— Стільки серйозних справ, а тут… якась коза!
Капітан Парилко заперечив молодшому лейтенантові:
— Надійшов лист, і маємо на нього відреагувати. Тим більше, знущаються над твариною. А це також — карна відповідальність. Розберися, що там і до чого, а тоді доповіси.
* * *

Авторку листа-скарги не просто було знайти.
Молодший лейтенант Манжура перепинив немолоду сухорляву жінку. Привітавшись із нею, поцікавився:
— А де тут мешкає Горпина Антонівна Колодочка?
— А ви наш новий дільничний?
— Так і є. То підкажете, чи як?
— Колодочка? Так це ж — «Коза».
— Яка коза?
— Так прозивають її. А хата її крайня, біля лісу.
— А чого «Козою» її прозивають?
— Хто знає. Давно вже те ведеться.
— Не чули, хто над її козою знущається?
— Та там хіба розбереш?
— Ясненько.
* * *

Горпина Антонівна, побачивши поліцейського, вибігла йому назустріч. Така ж сухорлява, швидка старушенція.
— А я вас, як Бога, жду! Проходьте у хату, будьте добрі.
Сіли за стіл у веранді.
— Розказуйте, шановна, що у вас там трапилося? — відразу почав дільничний.
— Ой, таке горе, таке горе, — скрушно ляснула у долоні господарка оселі. — Маю козу, а молока нема. Це оті городські гаспиди щось із нею роблять.
— Які гаспиди?
— Та будівельники. З міста понаїхали.
— А хіба це село?
— Ну, живемо ж на околиці. То так і кажемо: куди їдеш? До міста. Ось так.
— Гаразд, — молодший лейтенант почав нервувати, а разом з тим його не полишала думка про своїх колег по роботі. Мовляв, дізнаються про його «козячу» кримінальну справу — довго братимуть його на кпини. — То хто знущається над вашою козою?
— Та ж ті будівельники. Там коло них трава гарна, то я там козу і припинаю. А молока немає. У суботу й у неділю доїться, а в такі дні…
— А будівельники у суботу і неділю працюють?
— Якраз і не працюють!
— То що виходить — вони її доять?
— А холєра їх знає.
* * *

Будівельники були на місці. Мурували стіну із червоної цегли. Червонощокі, веселі. Проте, дільничний Манжура від них нічого не добився. Регочуть хлопці, не зізнаються, що мають причетність до зникнення молока у вим’ях кози.
Щоправда, якийсь місцевий рибалка шепнув поліцейському:
— Будівельники винні. Вони ту козу по шість-сім разів на день доять.
— Навіщо?
— Горілку молоком запивають.
* * *

У відділку вже всі знали про нове завдання Манжури. Посміювалися над ним.
Молодший лейтенант, увійшовши до кабінету капітана Парилка, забідкався:
— Звільніть мене від цієї кози.
— До речі, що там з козою? — стримуючи сміх, спитав начальник карного розшуку.
— Та ніхто над тією козою не знущається. Будівельники там працюють. Ось доять її.
Капітан здивовано звів брови:
— Навіщо доять?
— Горілку запивають.
— Вони зізналися в цьому?
— Та ж ні, харцизяки.
Регочуть.
— А звідки знаєш, що саме вони доять козу?
— Місцевий рибалка розповів. Але у свідки йти не хоче.
— Чому?
— Боїться.
— Гм.... Словом, пригрози обережно тим будівельникам. Бо та бабуся вже третього листа настрочила.
* * *

Дільничний Манжура не встиг зустрітися з тими будівельниками. Об’єкт вони закінчили і поїхали собі. І відразу ж, регулярно, почала доїтися коза. А Горпина Антонівна Колодочка тут-таки написала до райвідділу поліції листа-подяку. Мовляв, допомогли поліцейські, велика їм дяка.
У листі обіцяла привезти до райвідділу поліції козиного молока.
Микола МАРУСЯК