Як за Остапом Бендером!

Остап Бендер знав понад тисячу способів, як заробити гроші, не докладаючи значних зусиль. Читаючи книжку відомих авторів, я думав, що це звичайний літературний прийом, щоб привернути увагу читача. Проте, після того, як мені розповіли декілька історій, я повністю погодився з Остапом.
Відомий для нас збір макулатури, металобрухту, алюмінієвих баночок з-під пива та енергетичних напоїв, збір склотари — якщо займатися цим на стадіонах, де збираються тисячі люду... і майже кожен приносить із собою чи то пляшку пива, чи іншого напою... Уявляєте, скільки того багатства після матчу? Клондайк, не інакше!
Жодних зусиль не потрібно продавцям на базарах. Із приємною усмішкою кладе продавчиня на ваги мандарини, виноград, лимони, ну, всяку всячину, і називає вам масу і суму грошей. Ви погоджуєтесь. А що робити, коли шкала вагів — із боку продавця, або під кутом. Хіба щось побачиш? Ну, як же нас не обманювати, коли ми самі даємо привід?
Якось товариш розповів мені ще про декілька способів.
Його кум працює водієм великого вантажного автомобіля в заготконторі райспоживспілки. Коли настає сезон збору врожаю, — транспорт направляють у південні області для закупівлі кавунів, помідор, огірків тощо. Бере кум необхідні документи, гроші, вирушає у дорогу. При цьому до автомобіля чіпляє свій причеп. Отак, автомобіль — для заготконтори, а причеп — для своїх потреб. Усе майже законно. А які гроші заробляє за сезон! Шкода лише, що вони не завжди йдуть на благі цілі.
Якось кум цілий тиждень простояв на ремонті. Грошей нема, а відпочити, як завжди, хочеться. Він і телефонує мені:
— Друже, — каже,— так хочеться посидіти де-небудь, відпочити від цієї нудної роботи...
— І я б не проти,— відповідаю,— але маю лише п’ятнадцять карбованців.
— То це добре,— каже кум, і я відчуваю у його розмові веселі нотки. — До зустрічі.
Посиділи ми справді добре. Настільки добре, що для розрахунку нам не вистачило суми значно більшої, ніж у нас була.
У завдаток офіціантка нічого не хотіла брати.
— Піду подзвоню приятелю, — сказав я.
Прийшов приятель, приніс гроші та пляшку горілки. Банкет продовжився.
— Не хвилюйся, — каже кум до приятеля, — завтра гроші віддамо.
Я дуже сумнівався, що це буде завтра, але нічого не сказав.
А кум і справді, як той Остап Бендер, гроші робить з нічого. Не вірите? Тоді слухайте.
Вранці кум сигналить під моїми вікнами:
— Чого вилежуєшся? Поїхали.
— Куди зрання? Я ще не відійшов від учорашнього, — кажу.
— Ввечері відійдеш, а зараз поспішаймо. Їдемо у магазин нашої фірми, купимо часнику.
— За які шиші купимо?! — питаю. — У нас немає ані гроша!
— Ти забув у якій системі ми працюємо? Нема, то будуть, — відповідає кум, сміючись.
Заходимо у магазин.
— Привіт, Настуню, — каже він знайомій продавчині.
— Привіт, хлопці, що купуємо?
— Часник нам терміново потрібен.
— Є такий товар, по два карбованці за кілограм. Гарний, вчора тільки привезли.
— Багато маєш?
— Три повнісінькі ящики.
— Важ, Настуню, важ. Увесь забираємо.
— Без тари — шістдесят кілограмів. З вас — сто двадцять карбованців.
— Зрозумів, але гроші привезу через годину, домовились?
— Не підведіть тільки, дуже прошу!
Ми завантажили ящики у машину і поїхали. Я сидів, витріщивши очі від подиву:
— Що за авантюру ти задумав?— питаю.— Навіщо тобі стільки часнику?!
—Усе буде чіки-піки,— каже той,— не хвилюйся. Якщо гроші самі лізуть тобі до рук, — гріх відмовлятися.
— Який дурень тобі їх дасть, хотів би я знати?
— Не дурень, а наша система кооперації. Цей часник ми зараз здамо у заготконтору, вони приймають від населення. Тільки запам’ятай, ти — власник часнику і приїхав із села.
— То який зиск у цьому? — розсміявся я. — Наче у тому анекдоті про старого єврея, який купував яйця, варив їх і продавав за тією самою ціною, а коли його питали, що він з цього має, той відповідав, що «чистий навар».
— У нас буде по-іншому. Від населення заготконтора приймає по чотири карбованці.
— Смієшся, чи що?!
— Пізніше разом посміємось.
Ми заїхали під склад. Кум зайшов всередину і згодом вийшов. За ним — двоє робітників.
— Пішли, хазяїне, будеш брати гроші, — покликав мене кум. Ящики стояли на вагах.
— Шістдесят кілограмів, — сказав прийомщик.
Оформили накладну. Я розписався у відомості, одержав гроші і ми пішли.
— Привозьте ще і кажіть людям, щоб везли, — навздогін нам гукнув прийомщик.
Ми сіли у машину і деякий час раділи з того, що сталося.
— Що за комедія? — кажу кумові, — нічого не розумію!
— Я давно цю комедію знав, але не було потреби нею скористатися. — Не будь таким далеким, це така політика нашої кооперації, і відповідно, держави, щоб заохотити селян у більшій кількості вирощувати цю культуру. Зрозумів?
Ми вже стали рушати, коли зі складу вибіг прийомщик і замахав руками. Кум зупинився.
Ось і кінець нашій радості... Втім, прийомщик запитав:
— Подзвонили з нашого магазину, що їм потрібен часник. Завезеш?
— Без проблем. Завантажуй!
І от ми у магазині. Кум віддав продавчині сто двадцять карбованців.
— Так швидко? — здивувалася.
— Пацан сказав — пацан зробив,— відповів задоволений кум. — Я ще заїжджав на базу. Звідти тобі передали новий часник.
— Так, я дзвонила їм. Оперативно. Попит на продукцію, от вони й раді!
Ми вийшли на вулицю.
—Т-а-а-к, тепер я переконався, — Остап був справді великим комбінатором!
Григорій БОНДАРЕНКО