У житті кожного з нас школа, вчитель залишили глибокий слід. Школа — дорога до себе довжиною в життя, неопалима купина, що вічно живе, маючи довге кореневище, сіє зерна, що падають у наші серця, щоб виріс врожай людяності — Людина. А школа Вчителем стоїть. Летять через століття і будуть линути поетичні слова, сповнені шани і поваги: «Учитель! Перед іменем твоїм дозволь у шанобі стати на коліна!».
Ореол Святості до нього — риса вселюдська, яка зберігається у вдячних серцях учнів. Вважаю: щасливий той, хто вчасно висловлює вчителю свою найвищу вдячність. Вклонятися шанобливо йому — поклик душі учня, якого він виховав разом із найдорожчими образами батьків. Летять роки, лише з вирію не повертаються. Але в пам’яті зринають роки — більше 60 років промайнуло з того пам’ятного 1956 року: останнього дзвоника в СШ №2, коли поруч із тобою були люди, з якими крокувала нога в ногу з часом, і визначили твою життєву долю. Донині вдячна долі, що подарувала мені вчителів, серед яких Зінаїда Яківна Галицька.
«…І з усіх доріг до тебе знову лину, до тебе, вчителько моя… Усе прекрасне, добре, мудре, вічне — усе найголовніше на землі — у ваших руках…» Золотим багрянцем, дозрілим врожаєм та прохолодним ранком крокує по землі щедрий і багатий вересень. У таку золоту, щедру пору є щаслива нагода вклонитися Вчителю у поважну ювілейну днину — 95-річчя улюбленої усіма учнями.
95 років тому, 30 вересня, народилася дівчинка, яку батьки назвали Зіночка (народжена Зевсом — Зене-іда дочка Зевса), а ми, учні, понад півстоліття величаємо Зінаїда Яківна. Долею судилося стати навчителем, обстоювати високі моральні принципи, прожити життя за законами доброти, любові, чесності, порядності, глибоким мисленням переборювати власні негаразди і виховувати учнів справжніми людьми. Зінаїда Яківна — Особистість, Людина, на обличчі якої завжди випромінюється величний спокій, стриманість, сяюча приязна усмішка. Це — далеко не повний перелік визначальних рис, що становлять її єство і зворушують назавжди:
«…Через літа несу твій образ я, ти повстаєш завжди переді мною, як рідна мати, вчителько моя…».
І коли ти за взірець у виборі своєї життєвої дороги обираєш професію свого шкільного наставника (мрія стати вчителем, любов до найчистішої, найгуманнішої, найвідповідальнішої професії, то все від таких учителів), присутність якого ставала чимось звичним, природним, то це вже діагноз на усе життя. Переконливо стверджую: бути Вчителем — справжній подвиг у всі часи, подвиг не для показу, слави, тим більше пафосу, а лише заради покликання, якому віддано служиш. На перший погляд, подвиг не привертає увагу своєю героїчністю, можливо, не зовсім політичний. Про вчителя не роблять репортажі (а варто), як про зірок естради. Але ніхто інший у своїй професії не має подібної значимості, публічності. Ось таку долю, дорогу в прекрасний шкільний світ, що стала сенсом життя, подаровано Зінаїді Яківні.
Із 1948 року випускниця Київського педінституту пов’язала свою професійну життєву долю з нашим містом. тут склалося добре знане подружжя Галицьких.
95-річний ювілей Зінаїди Яківни — неперевершений здобуток усіх років життя. Можливо, не так просто і легко складалося, але в класі учні не бачили її похмурою, невдоволеною, вразливою. Все залишалося десь далеко поза класом, у клас заходила сповнена чарівності, що має природний козир краси і розуму, вчителька.
Учні бачили безмежну відданість розумовому життю, закоханість у математику в яку зуміла влюбити учнів, дивуватися, зачудовувати, створювати ситуацію, в якій учні шукали рішення складних математичних формул із задоволенням. Головним було взаєморозуміння вчителя і учнів, при якому вчитель володіє не тільки методикою викладання, але й особливими «золотими ключиками» до дитячих сердець. Спілкуючись із Зінаїдою Яківною, ніколи не чула нарікання на свою роботу, а лише радість, задоволення від улюбленої професії.
Серце її відкрите для любові, душа — для мудрості й добра. Своє місце в житті прикрасила сумлінною працею в ім’я майбутнього.
Ми, учні, щасливі, що висловлюємо свою любов, шану, повагу і щиру вдячність улюбленому Вчителю.
Дорога Зінаїда Яківна! Щиросердно вітаємо зі світлим ювілеєм, вклоняємося, шануємо і промовляємо: «Ми Вас любимо і величаємо». Ви для нас назавжди залишаєтесь носієм душевної краси і благородства, високих моральних цінностей. До вітань і побажань приєднуються: З.Шлендер, І.Легун, В.Неук, Р.Хрильов, Грінченки, Р.Опанасюк, А.Сімчук, А.Троцький і численні люблячі учні, у яких уже сиві скроні, але по науку вічну все ж ідемо до Вас.
Не старійте, Люба Вчителько, молодість Вам до лиця і завжди з Вами. Щиросердно вітаю славну сім’ю Галицьких із прекрасним неповторним святом.