Кажуть: «Не бійся ворогів, найгірше — вони можуть вбити тебе. Не бійся друзів, найгірше — вони тебе зрадять. Бійся байдужих. Бо саме за їх байдужості і відбуваються злочини, зради та інші неподобства».
Не стихають у місті розмови небайдужих людей у автобусах, на ринках, на кухнях про намір перейменувати, точніше, повернути місту його історичну назву. На жаль, мало відгуків цих небайдужих у місцевих ЗМІ. А якщо і є відгуки в Інтернеті, то не кожний є користувачем соцмереж.
Моя думка досить не схожа із думкою ініціаторів. Якою була мотивація щодо повернення місту назви «Звягель» у 1910 році? «Цілком слушно було наведено такі аргументи: Усі міста, містечка і навіть малі села Волині носять свої споконвічні назви. (Бо їх і не перейменовували — Л.Н.). Нещодавно царським указом місту Заславлю Волинської губернії повернуто його стародавню назву Ізяслав (Чим ми гірше них — Л.Н.).
Під назвою «Звягель» місто відоме від перших століть існування Руської держави. Новоград-Волинським його названо тому, що він, згідно із задумом імператриці, мав стати центром новоутвореної Волинської губернії, але цього не трапилось (Те, що підвищувався статус міста, місцева влада не оцінила і не скористалася цим привілеєм — Л.Н.)». (В.Вітренко, Л.Коган. «Новоград-Волинський. Історія міста». 2010).
Історія не стоїть на місці. І слід врахувати, що вона розвивається по спіралі. Тотальну зміну всіх і вся ми вже проходили. Багато чого змінилося з далекого 1910 року.
Новоград-Волинський став тим містом, про яке знають далеко за його межами. Саме Новоград-Волинський знають як батьківщину Лесі Українки, академіка Бориса Лисіна, письменника Фейєрберга (його ім’ям названо вулиці багатьох міст Ізраїлю) та багатьох інших відомих людей. Про них ще не могли знати у 1910 р. Саме дякуючи Лесі Українці, чиє ім’я стало символом України, Новоград-Волинський знають в Італії, Єгипті, Угорщині, Грузії, Білорусі та інших країнах. І на «Лесині джерела» їдуть саме до Новограда-Волинського. Тож, віддаючи належну повагу і пошану нашій славній землячці, вже тільки за це треба залишити нинішню назву міста.
Саме Новоград-Волинський, а не Звягель входить до Ліги історичних міст України. А як бути з міжнародними програмами (ПРООН та ін.), інвестиціями, договорами про співпрацю з іншими містами?
Дякуючи нашим спортсменам (у тому числі — й Олександру Дідовцю), художнім колективам МПК, про Новоград-Волинський почули у США, Канаді, Німеччині, Хорватії, Угорщині, Болгарії, Польщі та інших країнах.
А ще забули про 13 військових частин, яким за визволення міста присвоєно почесне найменування «Новоград-Волинська». Та й у спадок 30-ій ОМБр у свій час теж дісталась назва «Новоград-Волинська». Чи і про це треба забути, викреслити з пам’яті?
А як бути з відзнакою «Почесний громадянин міста Новограда-Волинського»?
А чи спитали жителів Новоград-Волинського району?
Отже, потрібна громадська думка з цього приводу не кількох сотень людей, а така, що охопить якомога більшу кількість мешканців міста і району. Хоча, громадська думка — це, в результаті, думка тих, кого і не опитували. Бо демократія у наш час — це коли обираєш те, що хочеш, а отримуєш те, що дають.
Як на мою думку, то міняти треба не назву міста а свідомість людей. Може, тоді в місті не буде пострілів, крадіжок, підпалів та інших зловмисних дій.
А назва «Звягель» нехай залишиться романтичним брендом у поезії, у назвах газет, книг, кафе, фірм тощо, у побутових розмовах. Як, до речі, вживали назву «Звягель» Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Обачний та інші члени їхньої родини.