Вадим і Наталія Горковенки (імена в матеріалі змінено) в суботу мали їхати в гості. Точніше — до Віри Сергіївни, Наталчиної матері. Цього дня вона відзначала ювілей.
Та ось руки ніяк не доходили до подарунка. Хоча молода пара Горковенків і не раз про це говорила. Все думали-гадали, що його таке матері купити, аби їй до смаку було.
— Що ж, — вдягаючись у святкове вбрання, мовив дружині Вадим. — Заїдемо дорогою до якогось магазина. Тим більше, ми дещо вже примітили. Чи не так?
— Та так, — з кислинкою на обличчі відказала Наталка. — Самі винні. Такі речі роблять заздалегідь.
— Ну…
— Ось тобі й «ну». Викликай таксі.

Пенсіонерка Віра Сергіївна з великими труднощами піднялася на сьомий поверх, але вже до дверей своєї квартири підійти не вистачило сил. Просто важко сіла на верхній щабель сходів.
— Щоб ті ліфтери зі своїми ліфтами вже показилися! — важко перевівши дух, вилаялася бабуся.
Так посиділа, може, хвилин з п’ять. Відтак почовгала до квартири. Сердилася, шукаючи по кишенях пальта ключа. Зрештою відшукала. Відкрила двері. Зирк — а сумка з харчами, що стояла біля її ніг, наче випарувалася.
— Як же це? — Віра Сергіївна, не вірячи власним очам, почала розглядатися навколо. — Там же гроші… Пенсія… Хто? Коли? Як…
Жінка схопилася за груди…

Горковенки купили матері мультиварку, про яку та давно мріяла.
— Ну що, — несучи до виходу коробку з новою побутовою технікою, піднесено мовив Вадим, — гадаю, мати буде на сьомому небі!
— Ще квіти треба купити, — незважаючи на реакцію чоловіка, заклопотано відказала Наталка. — Де ближче?
— Вийдемо з магазину — подумаємо.

Патрульне авто з трьома поліцейськими мчало на виклик перевіряти повідомлення про пограбування.
А на «102» зателефонувала неповнолітня місцева жителька, яка повідомила, що в районі ринка в неї хтось поцупив смартфон.

Данило Ганич і Єгор Бистрякін уже притягалися до кримінальної відповідальності. За крадіжку. Однак отримали умовні терміни.
Та й зав’язувати зі старим не мали наміру. Крали і далі. І не потрапляли в поле зору правоохоронців.
Крадені речі вміло збували, а поцуплені гроші витрачали на розваги: дівчат, спиртне, цигарки…
Цього суботнього дня вони в черговий раз вийшли на полювання. Спускаючись із дев’ятого поверху (від знайомого), вони поцупили сумку у старої жінка, котра в цей момент відкривала двері своєї квартири.
Із краденої сумки забрали тільки гаманець з грошима, а продукти (хліб, молоко, цукор, вермішель) лишили на сходах першого поверху.
Пощастило крадіям і біля ринку. Непомітно витягли в дівчини з курточки смартфон.
Потім вешталися по торгових точках. Саме в одній із таких в око їм упало заклопотане молоде подружжя Горковенків.
Данило і Єгор ходили за ними назирці. Робили вигляд, ніби шукають якийсь товар.
— Бабло у мужика в барсетці, — шепнув на вухо Єгору Данило. — До фіга там купюр. Консерву якусь купили.
— Мультиварку, — гигикнувши, поправив спільника Єгор.
Горковенки вийшли з магазину й пішли до стоянки таксі.
До першого-ліпшого авто, із жовто-чорною шашкою на дашку, лишилося кілька кроків, коли у Вадима якийсь молодик вирвав з рук барсетку і щодуху побіг до найближчого провулку.
— Стій, сволото! — несамовито заволав Вадим і кинувся за крадієм. І тільки тепер побачив, що їх було двоє.
Сутеніло.
Проминувши центральний парк, злодії хвацько перестрибнули цегляний мур приватної садиби.
Переліз через неї і Вадим.
Десь у глибині двору розривалася від лементу собака.
Зрештою Вадим помітив утікачів. Вони бігли до протилежної загорожі цього володіння.
— Стійте, кажу! Все одно дожену! І голови в обох позлітають!
Та двоє харцизяк не спинялися.
Перший, Данило, одним махом перестрибнув мур, а за мить перелетів назад і ніби бездиханно гепнувся об землю. На грудях у нього лежала барсетка, шлейка якої була перетягнута через шию.
Єгор отетеріло дивився на приятеля і не міг збагнути, що з тим трапилося. Однак за хвилю оговтався, кинув на траву рюкзак із краденими речами і подерся на мур. А коли видерся, то зовсім оціпенів, побачивши під загорожею поліцейське авто.
Саме в цю мить Єгора за ногу схопив Вадим і потяг донизу.
— Казав же, що не втечете! — запихано вичавив Вадим. — А з цим жевжиком? Чого морда у нього в крові?

А трапилося ось що.
Поліцейські, про яких ішлося вище, мчали на виклик. Уже стемніло. Проте на стовпах горіли ліхтарі. Проїжджаючи житловий приватний сектор, вони не встигли і зреагувати на те, що побачили. І сталося це досить швидко. Лічені секунди.
Ось тягнеться цегляний мур. Зненацька з нього летить людина. Гучно вдаряється об капот поліцейської машини і тієї ж миті тіло невідомого, роблячи в повітрі кілька обертів, перелітає назад за огорожу.
Це був Данило…

Коли приголомшені поліцейські вийшли з авто, то помітили неподалік, на асфальті, пару кросівок. Очевидно, вони позлітали з того чоловіка, що гепнувся їм на капот.
Незабаром примчала швидка допомога.
На даний час Данило Ганич перебуває у лікарні в стані коми.
За фактом ДТП розпочате кримінальне провадження…