www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Біснувата ревнивиця

30 листопадаа 2018 | Оприлюднив: | 34 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Дарина сиділа на лавці під кроною старої вишні і, звабливо спершись спиною об штахетник, спроквола лузала соняшникове насіння.
Із-за рогу дороги-«грунтовки» показався Федір Заливаха (імена в матеріалі змінено).
Дарина ще більше вигнула спину. Так, що її перса вже просто стирчали, і Федорові подумалося, що вони ось-ось проткнуть червону кофтинку молодої вдовички.
— І звідки так, сусідонько, марширує? — грайливо повела Дарина своїми великими чорними очима.
— Та… У Данила Губана був, — ніяковіло спинився Федір. — Дрова допомагав різати.
— І всі перерізали? — Дарина, помітивши, що сусід був трохи під «градусом», намагалася якнайдовше його притримати.
— Та всі. А що, і в тебе дрова є? — посміливішавши, з посмішкою спитав Федір.
— Є!
— То в чому справа?
Дарина голосно засміялася. А затим, прищуривши око, спитала:
— А Оксанку свою не боїшся?
— Оксанку? А чого я маю її бояться? — чванькувато відказав Федір, і його голова мимоволі повернулася на сто вісімдесят градусів. На батьківську садибу.
Однак у погляді сусіда Дарина вловила легке замішання і ще дужче розсміялася.
— Ну, я піду? — мовив Федір, збитий з пантелику.
— Давай, давай! — вже знущально реготала молода вдовичка. — Мабуть, Оксанку побачив! Де вона там? Мабуть, із-за кутка хати тебе визирає!
— І охота ото тобі язиком будь-що молоти, — розсердився Федір і, не попрощавшись, потупав додому.
Дарина посміювалася йому вслід, але вже не з такою пристрастю.

* * *

Дарина трохи не вгадала щодо Федорової дружини. Оксана і справді спостерігала за розмовою сусідки і її чоловіка. Тільки не з-за кутка хати, а з-за стовбура яблуні. І коли в дворі з’явився Федір, молода жінка шулікою налетіла на нього:
— Що, бабій? Сучка подолом спідниці махнула, а ти і заслинився?!
Федір отупіло вирячився на Оксану.
А та дужче розпалювалася:
— Що, язика проковтнув? Правда очі коле? Так і знай: зловлю з якоюсь лярвою — обох порішу!
— Чи ти сказилася? — зрештою Федір спромігся на слово. І тут він збагнув, що так роздратувало його благовірну. Буркнув. — Усе вистежуєш? Не набридло?
А та завелася:
— Коли її Сашко був живий, то вона і йому роги наставляла.
Федір здивовано подивився на дружину. А відтак, ніби з почуттям відрази, спитав:
— А ти що, зі свічкою слідком ходила?
Оксана дратівливо тупнула ногою:
— Не ходила! Та все знаю! Знаю, що то за хвойда! Сашка її шкода. Так по-дурному загинув. А може, і не сам утопився, га? Може, та шльондра йому допомогла?
Федора вражала навіженість, малодушність його дружини.
А та ще болячіше штрикнула чоловіка:
— На вдовичок потягло, приймачок?
Від образи Федір скреготнув зубами. А відтак мовчки ступив до веранди.
Оксана ж на це відреагувала нервовим сміхом і знущально продовжила:
— Біжи, біжи! Там теща борщику наварила!
І саме в цю мить на ганок вийшла Іванна Степанівна, Оксанина мати…
…З дочкою в неї давно склалися погані стосунки. Як лікарі Оксані «напророкували» бездітність, то мов з ланцюга зірвалася. Не було, певне, й дня, щоб дочка не влаштувала скандалу.
— Що це ви знову не поділили, діти? — якомога сумирніше мовила Іванна Степанівна.
Оксана зміряла матір недобрим поглядом. Фиркнула:
— А ти чого в чужу сім’ю лізеш?
— В чужу? — аж відсахнулася мати. — Доцю, що ти таке кажеш?
— Кажу, що ми й без тебе розберемося?
Іванна Степанівна й виголосила наболіле:
— Ти б, доцю, перестала ото Федьку мордувати. Я ж усе бачу. Та такого чоловіка ще пошукати треба.
— Так-так-так-так-ааак! — від почутого лице Оксани зробилося блідим. Єхидно кинула. — Давно бачу, що ти стаєш на захист цього ловеласа. — І вбивчо додала: — А може, мамуньо, ти до нього небайдужа, га?
— Доцю! — знетямлено викрикнула мати. — Чи ти збожеволіла?!
— І справді, з нею щось зробилося, — встряв і Федір. — Іди, Оксано, в хату. Відпочинь трохи. Та й поговоримо по-людськи.
— Пішов під три чорти! — зикнула молода дружина. — «Зробилося» зі мною, бач! «По-людськи» йому захотілося поговорити! Ти вже поговорив… з тією повією! Он ще сидить під забором і виглядає кобелів! Чи не тебе вичікує, га?
— Ану йди до хати! — з грудей Іванни Степанівни вирвався гнівний дух — Розійшлася. Марш до хати!
— Еге, розігналася! — кепкувала дочка. — Я тобі вже не та дівчинка, щоб мною командувати.
Федір осудливо мотнув головою і попрямував до сходинок ганку.
Оксана рвонула слідом за ним. Цупкими пальцями вчепилася чоловікові за плечі.
— Чого втікаєш? — несамовито репетувала. — Хай усі бачать і чують, яких родичів-виродків я маю!
Іванна Степанівна намагалася заспокоїти Оксану:
— Доню…
— Одійди! — відштовхнула її дочка. — Чоловік — ловелас! Мати…
— Доню!
— І мати до нього небайдужа!
Федір зрештою вирвався з пазурів дружини й ступив до дверей.
Біснуваті Оксанині очі рискали обабіч, наче чогось вишукували такого… Ага! Ось ніж у алюмінієвій мисці, поверх червоних буряків. Та борщу вже ж наварила!..
Оксана наче збожеволіла. Вона схопила ніж і кинулася до розгубленого чоловіка.
Та Іванна Степанівна гарячково почала зятя заштовхувати в хату.
І тут вона зойкнула, відчувши, як щось боляче вкололо її під лопатку. Дихати щосекунди ставало важче, і вона здивовано почала присідати на дерев’яну сходинку.
— Що це таке? — прошепотіла Іванна Степанівна побілілими губами.
— Мамо! — несамовито верескнула Оксана, точачись назад. — Я не хотіла. Я… Я не знаю, як це…
Дочка випустила з рук закривавленого ножа. Затим із жахом затулила долонями очі і, знеможено присідаючи коло порожньої собачої буди, заридала, захлинаючись від сліз.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,