ЗІПСОВАНА ВІДПУСТКА
Із Житомирщини на Полтавщину Вероніка й Андрій Овчаренки (імена в матеріалі змінено) дісталися без суттєвих нервових напружень, що часто трапляються в дорозі. Та разом з тим, будь-яка дорога втомлює, особливо, коли ти вже не в юному віці, сповненому енергії, запалу і поривань.
Старенька мати з нетерпінням чекала на дочку і зятя.
Але не встигли гості розпакувати речі, як задзвонив мобільний телефон Вероніки Романівни. Хоча номер абонента не висвітився, але жінка відповіла.
Андрій Іванович одразу помітив, як, відповідаючи на чиїсь запитання, почала бліднути його дружина і як широко розкрилися у неї очі.
— Що? Що таке? Хто там? — схвильовано запитав він.
Вероніка Романівна відвела телефон від вуха й приголомшено сказала:
— Якась нісенітниця.
— Чого?
— Якийсь чоловік…
— І що?!
— …Питає мене, чи я Вероніка Романівна Овчаренко. Кажу, що так. Потім він спитав, чи я є керівником такого-то закладу, такого-то міста… Затим сказав, що він із правоохоронних органів. Що за мною вони давно стежать. Говорить, ніби, я беру хабарі по тисячі доларів з «атовців» за влаштування їхніх дітей у садок…
Чоловік нервово вихоплює з рук дружини телефон. Гнівно питає в слухавку:
— Це хто?
— Ви Андрій Іванович? — впевненим і поставленим голосом запитав невідомий.
— Так, — з притиском відказав Андрій Іванович. — А ви хто?
— Цього вам знати не потрібно.
— Та пішов ти…
Через хвилину невідомий знову подзвонив.
— Вероніко, — нервово сказав чоловік. — Вимкни той телефон. Зовсім вимкни!
Дружина панічно почала заломлювати пальці:
— Що ж це? Які хабарі? Коли? В кого?
— Ти тільки не хвилюйся, — намагався заспокоїти Вероніку Романівну чоловік. — Це ніякі не правоохоронні органи. В таких випадках викликають до відділу і проводять певні процедури.
БЕЗСОННІ НОЧІ
Відпустка для Овчаренків була зіпсована. Пробувши тиждень у матері, вони повернулися до рідного міста.
Але не встигли розпакувати речі, як… задзвонив стаціонарний телефон.
Слухавку взяла Вероніка Романівна.
— Алло!
І до болю знайомий голос:
— А ви хабарі таки берете. Не варто від нас ховатися.
— Що ви хочете?
— Ми? Дрібницю. А от для вас… Одне слово, якщо хочете уникнути кримінальної відповідальності, то пропоную повернути гроші. Нам.
Вероніка у відчаї закричала в трубку:
— Чого ви до мене причепилися?!
Андрій Іванович внутрішнім чуттям відчув, з ким знову має справу його дружина, і він, як і тоді в матері на Полтавщині, вихопив у дружини з рук слухавку.
— Гей, ти!..
Але настирливий співрозмовник поспішив від’єднатися від мережі.
— Андрійку, — в розпачі мовила дружина. — Він нам дасть спокій? У мене спокійний сон зник.
— Головне, не хвилюйся. Ми його зупинимо.
«НЕ ПІДДАВАЙТЕСЬ НА ПРОВОКАЦІЇ»
Андрій Іванович звернувся до очільника місцевої поліції.
Вислухавши незвичайного візитера, той порадив Овчаренкові заяву, поки що про даний інцидент не писати, оскільки факту злочину не відбулося. А йшлося, звісно, про передачу коштів шантажисту.
А ще через кілька днів на мобільний телефон Вероніки Романівни подзвонили.
— Здрастуйте!
— Доброго дня! — Вероніка Романівна одразу впізнала отой впевнений, поставлений голос.
— Мене звуть Назаром Кузьмичем. Прізвище моє Петринчук.
Вероніка Романівна осміхнулася, оскільки цього разу на мобільному висвітився номер нахабного причепи. Про себе подумала: «Ото негідник! Нічого не боїться. Вже діє відкрито»
Цього разу Овчаренко намагалася тримати рівновагу:
— Слухаю вас.
— Я представник спілки АТО, — впевнено вів той далі. — Я хочу влаштувати свою дитину в дитячий садок.
— Будь ласка! Приходьте! Для військових, які брали участь в АТО, черги немає.
— Ви мене не так зрозуміли.
— Що ви маєте на увазі?
— До вас підійдуть, як треба.
— А як «треба»?
— Тепер, бачу, ви зрозуміли.
— Зрозуміла…
Цього разу шантажист діяв відкрито — на дисплеї мобільного висвітився його номер.
Після цього Андрій Іванович вирішив розповісти про їхню проблему працівникам відділу освіти міста, куди незабаром завітав. А затим знову побував у керівника поліції.
— Головне, — зауважив той, — ви поки що не піддавайтеся на провокації. — І дав чергову пораду. — Але замовників шукайте серед своїх…
ОВЧАРЕНКО ВИХОДИТЬ НА СЛІД…
Не піддаватися на провокації — це не означає позбутися проблем, що звалилися невідь звідки.
Та й вимагач досить швидко нагадав про себе…
Проте, зробимо невеликий відступ від подальшого розвитку подій і завважимо, що Андрій Іванович Овчаренко майже тридцять років прослужив на військовій службі. А в 2015-2016 роках брав участь у АТО в Луганській області.
...Отже, черговий дзвінок шахрая:
— Андрій Іванович?
— Він.
— Ви є членом спілки АТО.
— Це так.
— Ви здогадалися, хто дзвонить?
Хоча Овчаренко і здогадався, хто на тому кінці зв’язку, однак вирішив під’юдити ненависного співрозмовника.
— І хто ж такий?
— Назар Кузьмич Петринчук. Та ви добре здогадалися хто.
— І що цього разу?
— Давайте зустрінемося.
— Де?
— Ну, скажімо, в районі автовокзалу.
— А може, краще, в мене на роботі?
— Мені зручніше буде на автовокзалі.
— Щоб потім зручніше було вскочити у автобус дальнього рейсу і накивати п’ятами?
Абонент відключився.
Наступним рішенням Андрія Івановича було звернутися до керівника місцевої спілки АТО.
Той подзвонив на номер вимагача. Однак Петринчук буркнув кілька слів і роз’єднався.
Проте наступного дня невідчепний чолов’яга в черговий раз потурбував Овчаренка:
— Андрійку. Ми ж з тобою разом у «тридцятці» служили. Давай зустрінемося.
— Давай. Де?
— Я повідомлю. Бувай.
ЗАТРИМАННЯ ШАНТАЖИСТА. ХТО ЗАМОВНИК?
За допомогою соціальних мереж Андрію Івановичу вдалося встановити, що особа з прізвищем Петринчук Назар Кузьмич і справді існує в реальному світі. Ба більше, цей персонаж нашої історії навіть служив у АТО в Луганській області. А в даний час він — пенсіонер і проживає в Київській області.
Саме туди Овчаренко й поспішив написати заяву.
Разом із тим Андрій Іванович зателефонував на «гарячу лінію» Служби безпеки України, аби спецслужби перевірили особу на ім’я Н.К.Петринчук на предмет участі в терористичній організації ЛНР.
І незабаром шантажиста затримали. Він зізнався, що «наїхати» на В.Р.Овчаренко, а потім і на її чоловіка, його попросила Анжела Антонівна Подоляко, працівниця… того ж закладу, в якому працює Вероніка Романівна Овчаренко, точніше, А.А.Подоляко є її заступницею.
Де і за яких обставин познайомилися Н.К.Петриненко і А.А.Подоляко — лишається загадкою.
Невідомо нам також чи Н.К.Петриненка випустили під підписку про невиїзд, чи в який інший спосіб, але на даний час він переховується від правоохоронних органів.
Щодо А.А.Подоляко, то Вероніка Романівна розцінює її дії як «розчищення» собі дороги на її місце.
Хоча підступний задум А.А.Подоляко втілити у життя не вдалося, однак вона й далі спокійно обіймає свою посаду, невтомно обливає брудом свою начальницю і настирливо пише на неї скарги «в усі інстанції країни».