Вадим Крулько (імена в матеріалі змінено) віз свою дружину Тамару, яка сиділа поруч з ним, і невістку із сином, котрі дрімали на задньому сидінні.
Їхали від родичів.
Тамара солоденько позіхнула, прикриваючи рота. А відтак мовила:
— Дивлюся на молодят, і собі спати хочеться.
— Приїдемо додому, — відказав Вадим, не відриваючись од лобового скла, і відпочинемо.
— Еге, відпочинеш, — хмикнула дружина. — Приїдеш — знову стіл, як завше, накривай.
— Так, недавно ж від столу підвелися.
— Дорога витрусить. Молодші завжди їсти хочуть.
— Не помічав.
— За ким?
— За собою. Коли молодим був. Тобто, в дитинстві.
Дружина здивовано округлила очі:
— А молодим — не хотів? А коли одружилися… Та й зараз, слава Богу, нівроку їси.
— Хіба?
— Це ти з мене, Вадику, кепкуєш чи що?
— Та ні. І взагалі, чого це ми таке завели? Швидше би додому.
— Вадику, ти що — випив?
— Чути?
— Та оце тільки почула. Але я не про те.
— А про що?
— Ти ж за кермом!
— Нічого, все нормально. Я трошки.
— Ти ж за столом не пив.
— Не пив.
— А де?! Коли?!
— Та… Зі сватом там… Трошки.
— Ти мене, Вадиме, дивуєш. Навіщо було ховатися?
— Так вийшло.
— Хм…
Деякий час їхали мовчки.
Минули ще кілька сіл. Незабаром мають показатися околиці міста.
Вадим подивився на насуплену дружину і посміхнувся.
Почало сніжити.
— Що за погода, — буркнув Вадим. — То сипле. То тече. То морозить. Ні, щоб, як раніше було. Зима — так зима, літо — так літо.
А коли він ще здалеку помітив даішників, то зневажливо кинув:
— О! Вийшли на жнива!
І тут махнув жезл.
— Переб’єтеся! — зло кинув Вадим і піддав газу.
Дружина зчудовано відсахнулася до дверцят. Тремтливим голосом спитала:
— Чого ти не зупинився?
— Чого, чого! — відгризнувся Вадим. — Не знаєш чого?
— Хто ж тобі винен… Навіщо пив? Що тепер буде?
— Прорвемося. Скоро лісок. Там такі круті дороги…
— Ти що, збожеволів? Хіба від них утечеш?
— А чого ви? Що трапилося? — раптом спитала дочка, протираючи очі.
— Та батько наш очманів, — відказала мати, напівобернувшись до дочки. — Його зупиняла поліція, а він вимогу їхню проігнорував.
— Що ж тепер буде? — з острахом спитала дочка.
А Тамара у примусовій формі сказала чоловікові:
— Зупинися! Гірше буде. Це ж кримінальна справа!
Вадим промовчав. Тис на газ.
Авто почало носити по слизькій дорозі.
Прокинувся зять. Він усе чув. Але мовчав. Очевидно, не знав, як реагувати на тестеву витівку.
Вадим подивився у бокове дзеркало. Помітив, що його переслідує поліція.
І він почав співати:
— «Їхав, їхав козак містом, Під копитом камінь тріснув. Та раз, два. Під копитом камінь тріснув. Та раз!..»
Тамара сплеснула в долоні:
— І справді здурів! Я його таким ще не бачила.
Емоційно втрутилася дочка:
— Тату! Зупинися! Машину кидає! Що ти робиш? Ти про нас подумав?
— Про-рве-мось! — пильно стежачи за дорогою, прогудів батько.
— Вадиме, що з тобою коїться? — вже злякано спитала дружина. — Ти чуєш, що тебе дитина просить?
— Чую. Он уже і лісок!
Тамара схопила за лікоть чоловіка:
— І гадки не май!
— Не лізь!
— Спинися, тобі кажу!
— Не втручайся!
— Боже!..
Перед поворотом у «лісок» авто різко занесло на узбіччя дороги, і воно полетіло в кювет і… перевернулося.
Першим із салону авто, вибивши скло у дверцятах, вибрався зять. Потім він спромігся витягти свою дружину. На щоці в неї, під вилицею, була невелика подряпина.
— Як ти? Ціла?
— Н… не знаю, — запинаючись, відказала та, очевидно, ще не вийшовши із шоку. Потім, наче схаменулася. — Вітю, рятуй маму! Батька!
Віктор кинувся до водійських дверцят. Їх, як з того боку, де він сидів, не заклинило.
— Я сам! — в наказному тоні проказав Вадим Крулько, сідаючи просто на сніг. А відтак, тримаючись за побитого лоба, додав: — Допоможи Тамарі вибратися з машини.
З Тамарою справи були дещо гірші. Вона стогнала і хапалася то за ребра, то за коліно.
Зрештою над’їхали поліцейські. Один з них, швидко оцінивши ситуацію, почав викликати «швидку».
А другий правоохоронець підійшов до Вадима Крулька. Поцікавився:
— Ви були за кермом?
Той кивнув.
— Чому не зупинилися?
Крулько промовчав.
Поліцейський чи то із жалем, чи то з осудом мовив:
— Невдалий трюк у вас вийшов, пане каскадере. Накрутили собі. — І осміхнувся. — А втім, ще добре відбулися.
Вадим Крулько, притиснувши губи, кивнув.
Він із цим погодився.