Вони їхали в одному автобусі. Сиділи поряд. Обом — десь за сорок.
Той, що чорнявий, сидів біля вікна і вивчав за ним навколишні зимові краєвиди.
Русявий, що сидів ближче до проходу, був занурений у кросворд.
Лоб його, глибоко поморщений, свідчив про глибоку задуму. Кулькова ручка нерухомо зупинялася над однією із клітинок, в якій була зашифрована розгадка слова.
І тут русявий подумки впівголоса проговорив:
— Риса Яго… Риса Яго… Хто ж цей Яго?
— А скільки букв? — раптом спитав сусід по сидінню.
Кросвордист здивовано глянув на чорнявого, але заходився рахувати літери:
— Раз. Два. Три… Тринадцять.
— Підступництво. Це із Шекспіра.
— Підходить! — по-хлопчачому зрадів русявий. І враз на його обличчі відбилася недобра посмішка. Подумав: «Як це так у нього швидко вийшло? Раз-два і… Розумака! Шекспіра знає!»
І за секунду русявий знову поглинув у розгадування кросворда.
Чорнявий помітив, над якою клітинкою зависла ручка сусіда. Прочитав визначення: «Грають в очах вертихвістки». І не втримався:
— Бісики.
— Правильно, — і русявий ще дужче напиндючився: «Ти диви! Раз… Бабник!»
А вголос спитав у чорнявого:
— Ви думаєте, що я тупий?
— Нічого я не думаю, — зніяковів той.
— Думаєте, думаєте, — прогугнявив кросвордист. — А може, я погано спав. А може, в мене неприємності. А може… Тому і мислю я погано. Ви не думайте…
— Та нічого я не думаю! — не знав куди себе подіти чорнявий. — Що ви там… Що у вас там… То ваші справи. І взагалі, я більше не втручатимусь у розгадування вашого кросворду.
— Чому ж. Втручайтесь. Але ви не подумайте, що я тупий.
— Та нічого я не думаю!
— Думаєте, думаєте.
— Ииии-и-и…
Аж тут русявий помітив праворуч бабусю, котрої, ніби, раніше на цьому сидінні не було. Голова старої так щільно була обмотана теплою сірою хусткою, що були видні лише очі, краї вилиць, ніс і верхня губа. А на руках вона тримала якийсь згорток. То була ще одна тепла барвиста хустка.
Коли кросвордист уважніше придивився до клунка, то помітив, що з нього стирчить така ж барвиста голова. З великим червоним гребенем. І якби та голова не кліпала очима, можна було б подумати, що то іграшка.
— Ну, чого кліпаєш? — раптом присікався русявий до півня. — І ти думаєш, що я неук якийсь?
— Чого птицю чіпаєш? — на обличчі бабусі заворушилася верхня губа.
Русявий раптом спитав:
— А чому з півнем?
Тепер на обличчі бабусі вирячилися очі.
— А з ким треба?
— Свиня де? Рік же свині.
— Кому що.
— А чому ви з твариною в автобусі?
— Бо вертальота не маю.
— Хм!.. А чого він кліпає?
— Бо йому так хочеться!
— Ти чого кліпаєш? Думаєш, що я…
…Чорнявий чоловік, що сидів біля вікна, полегшено зітхнув, коли кросвордист лишив його в спокої. Тепер півня йому вистачить надовго. Мабуть, до автостанції.