Медалі «косив» кілограмами, цвяхи відрами згинав вручну

Медалі «косив» кілограмами, цвяхи відрами згинав вручну

\"МедаліНещодавно громада міста вшанувала річницю пам’яті видатного спортсмена нашого краю — рекордсмена, семиразового чемпіона світу з гирьового спорту Олександра Дідовця. У Музеї родини Косачів з цієї нагоди у грудні відбувся Вечір пам’яті, де презентували статтю Валентини Ксендзук про земляка у виданні «Звягельщина-Ярунщина у визвольній боротьбі українського народу в 1648-1657 р.р.» (матеріали регіональної науково-краєзнавчої конференції 31 жовтня 2018 року видала райдержадміністрація). Один із примірників районна влада подарувала родині титулованого тренера. Книга вийшла обмеженим накладом (100 примірників), а стаття викликала цікавість з боку земляків, на прохання читачів, друкуємо її нижче.
Валентина Ксендзук розповіла, що активно працює над книгою спогадів про Олександра Дідовця: «Мене про це просили його друзі. Спогадів надзвичайно багато, вони постійно «летять» на мою електронну пошту, записую зі слів людей. Можливо, за рік вдасться видати, адже розповісти є що…».
Олександр Миколайович Дідовець (12.08.1954-05.12.2017) народився у Новограді-Волинському Житомирської області. Він був спортсменом із гирьового спорту, тренером, Заслуженим працівником фізичної культури і спорту України (2008); нагороджений орденом «Звягель», відзнакою «За заслуги перед Новоград-Волинським районом» (2007). О.М.Дідовець — почесний громадянин м.Новоград-Волинський (2015), багаторазовий переможець у міському відкритому рейтингу популярності «Гордість міста», майстер спорту УРСР (1984), майстер спорту СРСР (1991), майстер спорту України (1998), майстер спорту міжнародного класу (2008), рекордсмен Чемпіонату СРСР (1988), срібний призер Чемпіонату СРСР (1988), рекордсмен України у ривку (1987-1989), 14-разовий чемпіон України та семиразовий чемпіон світу серед ветеранів, п’ятиразовий рекордсмен (2007, 2008, 2012, 2014, 2015) Книги рекордів України (Мала Книга рекордів Гіннеса), рекордсмен світу в номінації «оригінальні та екстремальні вправи з гирями», почесний донор СРСР (1988), тренер-викладач в районній ДЮСШ із гирьового спорту з 2002 року, фахівець і організатор фізкультурного спортивного руху, суддя Національної категорії України з гирьового спорту, депутат міської ради декількох скликань, активний член територіальної громади міста та району.
Родина Дідовця Миколи Миколайовича та Броніслави Феліціонівни мала четверо дітей: дві донечки — Людмилу та Ольгу, двох синочків — Віталія та Олександра. Батько працював на пивзаводі, а мама виховувала дітей. Діти росли у злагоді і любові, дружними і працьовитими. Кожен знайшов своє місце під сонцем. Наймолодший Олександр не вирізнявся у дитинстві особливою силою і потягом до спорту, але багато часу проводив на річці Случ і влітку, і взимку, а в дорослому віці моржував на Случі разом із однодумцями понад три десятиліття. Закінчив Новоград-Волинську ЗОШ №6 і пішов працювати на машинобудівний завод, де здобув ІІ розряд токаря.
У 1972 році був призваний на військову строкову службу у Львові, потім — у Рівному. Армійське життя, кроси на 3-6 кілометрів, спортзал і спортмайданчик, метання гранат зміцнили в юнака його м’язи, виховали наполегливість, прагнення до формування краси свого тіла, до перемог, адже здоров’ям і силою обділений він не був. Перед закінченням строку служби, під час складання заліків із фізпідготовки, був визнаний кращим спортсменом.
У 1975 році звільнився у запас і повернувся до рідного міста, де влаштувався на м’ясокомбінат вантажником. Тут стала у нагоді фізична підготовка, доводилося переносити на своїх плечах по кілька тонн вантажу за день. У перервах виходив на волейбольний майданчик та сідав за шахівницю.
Олександр відчував у собі якусь фантастичну богатирську силу і вирішив спробувати себе у важкій атлетиці. Почав тренування зі штангою, чергуючи зі штовханням гир. Познайомився з напарником і тренером Костянтином Сєряковим, дружба з яким тривала більше тридцяти років. Разом із ним вирішили надати перевагу гирям. На той час гирьовий спорт у країні тільки починав розвиватися.
У 1977-1981 р.р. працює технологом на м’ясокомбінаті і заочно навчається у Вінницькому технікумі м’ясо-молочної продукції.
У 1980, олімпійському році, вперше потрапив на обласну спортивну арену у Бердичеві, де став чемпіоном області. Через рік на змаганнях в Одесі виконав норматив «Майстра спорту УРСР з національних видів сорту».
У цьому ж році Олександр Миколайович зустрів свою долю — Лідію Федорівну. Разом виховували доньку Оксану (нині працює вчителькою англійської мови у ЗОШ №2), разом раділи внучці Олександрі (нині — студентка Київського торгово-економічного університету). Лідія Федорівна завжди з розумінням ставилася до захоплення чоловіка, раділа його успіхам, проводжаючи і зустрічаючи з подорожей. Своїх коштів було замало, виручали друзі і спонсори.
У 1986 році перейшов з посади змінного майстра на вантажника, щоб зручніше було їздити на змагання. У цьому ж році на Всесоюзному турнірі у Біловодську (Луганська обл.) став срібним призером СРСР. Це була перша у його житті медаль! Спорт захоплював усе більше, доводилося працювати на повну силу на основній роботі, де також були подяки, грамоти, нагороди — 27 років роботи на одному підприємстві. А були ж і екстремальні умови: коли привезли у 1985 році худобу з Чорнобильської зони для забою і заморозки. Тоді ж видали посвідчення потерпілого від Чорнобильської аварії.
Саме з 1986 року пішла переможна хода у майже 15 років поспіль: 1987 рік — чемпіон України у ривку з рекордом республіки; 1988 р.— чемпіон України в ривку з рекордом республіки, срібний призер першості СРСР, рекордсмен СРСР; 1989 р. — чемпіон України в ривку з рекордом республіки; 1990 р. — бронзовий призер турніру на призи «Спортивної газети», виконав норматив майстра спорту СРСР; 1991 р. — присвоєно звання майстра спорту СРСР; 1992 р. — бронзовий призер І Спартакіади України; 1993 р. — бронзовий призер І сільських спортивних ігор України; 1994 р. — срібний призер ІІ Всеукраїнських спортивних ігор; 1995 р. — срібний призер турніру на призи «Спортивної газети»; 1996 р. — срібний призер Центральної ради ДСТ «Колос»; 1997 р. — бронзовий призер чемпіонату світу серед ветеранів (Донецьк), бронзовий призер чемпіонату України (виконав норматив майстра спорту України), чемпіон України серед ветеранів; 1998 р. — присвоєно звання «Майстер спорту України».
У 1997 році під час святкування 740-річчя ювілею Новограда-Волинського спортсмен вижав гирю вагою 24 кг 740 разів (загальна вага — 17760 кг, майже 18 тонн)!
Перемоги з часом надломили фізичний стан спортсмена (важке захворювання хребта), але не зламали дух. «Лікарі, тренажери, гори всілякої літератури, віра в перемогу та Божа допомога недугу цю побороли», — згадував Олександр Миколайович той період.
У 1999 році, на Міжнародній спартакіаді пам’яті чорнобильців, зайняв ІІ місце і підтвердив норматив майстра спорту. Цього ж року, на І-й Всеукраїнській спартакіаді, під патронатом Президента України, посів ІІ-ге місце. У серпні цього ж року, на день міста Житомира, якому виповнилося 1115 років, вижав гирю вагою 24 кг аж 1115 разів! Загальна вага становила 26760 кг! Цей рекорд був зареєстрований Міжнародною федерацією гирьового спорту.
У жовтні — чемпіон України серед ветеранів, у грудні — срібний призер чемпіонату світу серед ветеранів (м.Запоріжжя).
Він відомий стажем Діда Мороза з 30-річним досвідом!
Багатий досвід та майстерність потрібно було комусь передавати. З 2002-го року О.Дідовця та К.Сєрякова запросили на тренерську роботу до районного фізкультурно-спортивного товариства «Колос». Організовували поїздки у села, влаштовували показові виступи майстрів, прищеплюючи любов до спорту. У селі Слобода-Романівська Олександр Миколайович працював тренером із гирьового спорту у школі.
У будинку по вулиці Соборності, 4, Олександр Миколайович, разом з вихованцями, обладнав у підвальному приміщенні спортзал, облаштувавши його необхідними тренажерами та інвентарем.
«Багато виготовляли власноруч, дещо придбали спонсори, дещо купили на зібрані колективом гроші. Цей невеличкий зал, облаштований власними руками, дійсно є кузнею чемпіонів. За період свого існування (з 1986 року) в цьому залі підготовлено 14 майстрів спорту! Про кандидатів і розрядників годі й говорити, їх більше 40. Перший — це наш патріарх Костянтин Христофорович Сєряков, семиразовий чемпіон світу з гирьового спорту серед ветеранів. Гордістю нашого залу, міста, області, України є такі відомі спортсмени, як Михайло Гераскевич, Олександр Іванішин, Сергій Бешенька», — гордо говорив тренер.
Серед його вихованців — чемпіони і призери чемпіонатів і кубків України, чемпіонатів світу, майстри спорту України Лілія Литвинчук, Ольга Загрива, Вікторія Степанюк, Олег Мягченко, Володимир Сидорчук, Роман Шапран.
До цієї когорти майстрів спорту України також додаються: Ігор Кислицький, Михайло Гузь, Віктор Сарніцький, Віталій Колесник, Олег Мороз.
У 2018 році закінчено ремонт спортзалу гирьовиків по вул.Соборності, 4. Його гордо називають «спортзалом Дяді Саші», і в планах колективу є думка назвати клуб «Юний богатир» іменем Олександра Дідовця, зі слів тренера Юрія Дробота.
2004 рік — з черговою перемогою повернувся до рідного міста наш відомий земляк Олександр Дідовець. З 29 вересня по 2 жовтня у Києві відбулися Всеукраїнські літні сільські спортивні ігри 2004 року. На змаганнях були представлені усі області України, і наш спортсмен довів усім, що він є найкращим у цьому виді спорту.
2006 рік — у Гамбурзі (Німеччина) відбувся чемпіонат світу серед ветеранів із гирьового спорту. Олександр Дідовець повернувся чемпіоном світу вчетверте з золотою медаллю та пам’ятним кубком.
2007 рік — під час святкування 750-річчя Новограда-Волинського Олександр Миколайович вижав 50-кілограмову діжку з пивом 600 разів (!) упродовж чотирьох годин. Його ім’я було занесене до Книги рекордів Гіннеса України. Ось такі подарунки умів презентувати землякам завзятий Дідовець!
2007 рік — на 15-му чемпіонаті світу з гирьового спорту серед ветеранів, що проходив у Сан-Дієго (США), богатир уп’яте став чемпіоном світу, отримав золоту медаль у ваговій категорії понад 90 кг. Крім того, спортсмен-силовик побив рекорд, який в Америці тримався 10 років.
2008 рік — тренеру-викладачу Новоград-Волинської дитячо-юнацької спортивної школи фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Указом президента України №287/2008 присвоєне почесне звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Указ підписав Президент Віктор Ющенко.
Цього ж року, підсумовуючи свою діяльність за рік, спортсмен повідомляє: «Я став ушосте чемпіоном світу з гирьового спорту серед ветеранів. Знову моє ім’я потрапило до Книги рекордів Гіннеса України, коли під час свята «Лесині джерела» 23 серпня я 305 разів підняв 50-кілограмову бочку з пивом за годину. Цього ще до мене ніхто не робив! А 18 грудня на каскаді світових рекордів, що уперше проходив у Рівному, у нетрадиційних номінаціях потрапив до «Книги світових рекордів»: встановив найвище світове досягнення у номінації «Жим двох гир вагою 32 кг дужками вниз» із результатом 7 підйомів. Цей рекорд — новорічний подарунок рідному місту!».
2009 рік — на чемпіонаті світу з гирьового спорту серед ветеранів, що проводився у литовському містечку Рокишкис, звягельський силач тричі піднімався на срібну сходинку п’єдесталу пошани. Цього ж року у липні О.Дідовець виступав у Мінську, де відбувся фестиваль гирьового спорту. Виступав там із вправою, яку назвав «піраміда»: дві гирі по
24 кг на прямій руці тримав 14 сек., встановивши світовий рекорд!
У грудні український силач вкотре підтвердив свою непереможність на турнірі у російському місті Архангельську, де проводився чемпіонат Європи та світу серед майстрів гирьового спорту. Серед 300 учасників Олександр Миколайович отримав 12 медалей: шість золотих і стільки ж срібних!
2010 рік — 9 кг медалей стали власністю шестиразового чемпіона світу Олександра Дідовця!
Квітень, 2010-й рік: Олександр Дідовець — знову чемпіон світу! Блискуче виступив на чемпіонаті у білоруському місті Бобруйську. Сьомий раз поспіль здобув чемпіонський титул серед ветеранів-гирьовиків у важкій ваговій категорії понад 90 кг. Напередодні, у Кіцмані Чернівецької області, вкотре виборов звання чемпіона України.
Травень, 2010-й рік: золото з берегів Азова. На чемпіонаті України з гирьового спорту серед ветеранів, який відбувся на березі Азовського моря у с.Кирилівка Запорізької області. Спортсмен був удостоєний подвійного комплекту нагород найвищої проби. Глядачі завмирали від захоплення: «Оце — справжній богатир, з козацького роду!».
Листопад, 2010-й рік: медалі з Ломбардії. Чемпіонат світу в італійському Мілані. Олександр Дідовець та Валерій Постіженко стали срібними призерами, виборовши кожен по три медалі.
2011 рік: стаття журналіста газети «Звягель» Миколи Марусяка «Холодна вода — всім хворобам біда!». На фото бачимо Олександра Миколайовича у крижаній купелі на річці Случ, а поруч — друзі-«моржі». У нашому місті давно існує клуб любителів зимового купання «Гамуз». Олександр Дідовець понад тридцять років загартовував і оздоровлював себе.
Лютий, 2011-го року: представники районної організації ВФСТ «Колос» стали учасниками чемпіонату України з гирьового спорту у Львові. Чергове звання чемпіона України здобув
О.Дідовець. Бронзовим призером змагань став Ю.Дробот. Звання чемпіонів України здобули також В.Білім та О.Мороз.
2012 рік — на чемпіонаті України з армреслінгу серед ветеранів, що відбувся у Харкові, наші земляки вибороли перше загальнокомандне місце з 16 областей. Серед учасників — О.Дідовець.
Цього ж року Олександр Миколайович, як неперевершений актор, бере участь у районних святкуваннях Купала у ролі «Водяника», у Святі літа в ролі «Князя-розпорядника» (а чим не князь?!), у літературно-мистецькому святі «Лесині джерела», встановлюючи нові рекорди у гирьовому спорті.
* * *

2013 рік — спортсмен дізнається від лікарів про невтішний діагноз: захворювання крові. Наслідки аварії на ЧАЕС… Багато його знайомих, котрі з ним працювали, вже давно пішли з життя. А він посміхається і вірить, що здолає хворобу.
Тоді всі кинулися допомагати цій надзвичайній Людині.
Життя майже не змінилося після страшного діагнозу — тренування, робота з вихованцями, радість за успіхи учнів.
У листопаді 2013 року, в газеті «Факти» на фото — тренер, чемпіон світу з гирьового спорту Олександр Дідовець і його учениця, чемпіонка України з гирьового спорту Вікторія Степанюк, восьмиразова чемпіонка України з армреслінгу, найсильніша жінка України.
Вікторія Степанюк — глухоніма і напівсліпа жителька с.Великий Молодьків. Тренер добирався в село (коли на попутках, коли автобусом, а коли й пішки до траси) два рази на тиждень, на тренування з Вікторією. Було нелегко, але відчув талант цієї дівчини, одержимість. 2014-й — ювілейний рік чемпіона, йому — 60 років! Робота з вихованцями, тренування, лікування… і нові перемоги! У столиці понад десятки силачів піднімали по черзі 24-кілограмову синьо-жовту гирю, передаючи її, як символічну естафету миру. За неповні три години вони разом підняли 100 тонн. Акцію назвали «Ривок миру». Олександр Дідовець встановив п’ятий рекорд України у командному змаганні.
2015 рік — богатирська сила, велике серце, усміхнена душа творить дива на нашій красивій планеті: спортсмен вирішив у своїй оселі встановити надзвичайну ялинку вагою
100 кг. Замість іграшок на металевий каркас повісив 42 колекційні старовинні гирі (усі з особистої колекції), розфарбовані у жовтий і блакитні кольори. Цим гирям — по 100 років, саме у такий спосіб відливали гирі для торгівлі ще за часів царської Росії. На деяких із них є маркування, цифри. Вони колись стояли на вагах різних купців нашого міста і не тільки. Серпантин із цвяхів, закручених у сердечка! Сердечка він скрутив із цвяхів-двохсоток голими руками! І таких на ялинці — 30 штук, тобто 60 цвяхів, пофарбованих у жовто-блакитні кольори! Під ялинкою — глиняний вусатий козак із піднятими гирями у руках. На верхівці — металевий український тризуб! Богатирська ялинка, а головне — патріотична! Неймовірна дивина!
Знову тренера радують вихованці. Гирьовик Роман Шапран — чемпіон України з гирьового спорту. Він навчав своїх учнів не бути пихатими і хвальковитими, а бути впевненими у собі, щоб ніякий хуліган не наважився зачепити, дивлячись на спортивну постать.
Цього ж року семиразовий чемпіон світу з гирьового спорту серед ветеранів удостоєний звання Почесного громадянина Новограда-Волинського.
Уже вдруге силач зробив стяг України із цвяхів. «Я вигадую незвичні силові вправи, заодно перевіряю свої фізичні можливості, — пояснював. — Деякі з цих досягнень більше ніхто не може повторити, отримав уже чотири дипломи «Книги рекордів України». Перший прапор України з цвяхів прямокутної форми 90 на 60 був подарований приятелю. Другий — 100 на 160 сантиметрів. Для цього купив ціле відро 20-сантиметрових цвяхів. Усе робив вручну, без жодних інструментів. Цвяхи згинав у формі серця, а далі з’єднував у своєрідне мереживо». На це пішло 272 цвяхи! Унікальне знамено вагою 12 кілограмів! Це — п’ятий рекорд силача, зафіксований у «Книзі рекордів України».
* * *

Він дуже переймався, що в Україні війна, гинуть люди, намагався підтримати воїнів: «Я дуже шкодую, що не нагнув цвяхів і не сплів захисної сітки на кожен український танк в АТО», — казав якось.
Великий українець із богатирською силою духу і тіла, оптимізмом і патріотизмом. Такими були наші козаки, казкові герої: Вернидуб, Котигорошко, Ілля Моровець (росіяни охрестили на Муромця), реальні українські силачі: Леонід Жаботинський, Іван Піддубний, Василь Вірастюк.
До останнього дня Олександр Миколайович тренував своїх вихованців: «Моє життя продовжуватиметься у моїх вихованцях, серед яких уже 14 майстрів спорту».
У самого ж було перемог стільки, що медалі на стрічках розміщував за принципом риб’ячої луски — триста нагородних медалей! Ніколи не гнався за матеріальним, ніс у життя світло, чистоту, радість, духовну благодать.
У газеті «Звягель» було надруковано статтю Олега Брюханова «Нове життя спортзалу Дяді Саші», присвячена вона пам’яті нашого Великого спортсмена-гирьовика.
Хочеться, щоб нащадки пам’ятали: ми усі — козацького роду, а козакам були притаманні такі риси, як у нашого силача Дідовця. Козаки були настільки сильними фізично і духовно, що вороги духу їхнього боялись!
В.КСЕНДЗУК, краєзнавець, поетеса, лауреат премії ім.Лесі Українки обласного відділення Українського фонду культури
Матеріал до друку підготувала Юлія КЛИМЧУК