Красиве за національною ідеєю свято — річниця Акту Злуки, який у 1919 році проголосив об’єднання земель УНР та ЗУНР. З тих пір минуло століття, і прагнення українців про єдину, соборну державу не змінилися. Втім, Україна знову поділена навпіл: на Сході вже 5-й (!) рік триває війна з сусідом-загарбником, народ розділений на «проукраїнських» і «проросійських», а омріяна віками соборність стала, наразі, втраченим явищем. Тим не менше, про неї красиво говорили представники влади у різних куточках України.
У Новограді у День Соборності — 22 січня — відбулися патріотичні заходи з прапорами і промовами. На кордоні Новоград-Волинського та Корецького районів люди утворили «живий» ланцюг, тримаючи у руках 200-метровий національний прапор.
Представники влади, студентська та учнівська молодь, небайдужі громадяни цього дня урочисто поклали квіти до пам’ятників світочам українського народу — Лесі Українці і Тарасові Шевченку. Також вшанували борців за волю і незалежність України, загиблих воїнів АТО.
Сценарії наших державних свят, за давньою традицією, рясно насичені пафосом. Часом це стає схожим на те, як, наприклад, зняти веселий фільм про Чорнобиль. Настільки гарно говоримо, ніби ми справді живемо в успішній і заможній Україні, про яку мріяли, за яку гинули попередні покоління. Тим часом наші захисники мерзнуть в окопах на Донбасі, продовжують гинути у війні. Сучасна ж політична еліта викликає хіба що справедливі нарікання, зумовлені низьким рівнем життя громадян.
Як тут не здригнутися душею під пророчі слова Тараса: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають...» Цей вірш, до речі, читала у День Соборності на місцевій центральній площі Лесі Українки школярка. Щиро читала, вірячи у те, що заклик Кобзаря «обніміться ж, брати мої» українці нарешті почують. Просить нас про це Тарас із далекого 1845-го року, відколи написав «І мертвим, і живим...», а його й досі не почули.
Людей на такі заходи у нашому місті приходить обмаль — їм не до свят. І якщо район спромігся зацікавити сценарієм розгортання великого прапора, то біля пам’ятника землячці Лесі мерзли лише представники місцевої бюджетної сфери, яким приходити на подібні урочистості «треба».
Відреагували все ж таки й деякі містяни, з-поміж тих, хто заклопотаний пройшов і проїхав повз. Трохи людей, здебільшого з малечею, яких зацікавила голосна музика, зупинилися послухати. На тлі синьо-жовтих прапорів, поруч із секонд-хендом і одразу декількома аптеками, незіпсовані реаліями діти ще вселяють віру у майбутнє України.
Красива пара, обійнявшись, теж привернула увагу — ці люди були тут не тому, що «треба», а з живими емоціями. Молодий чоловік помітно кульгав на одну ногу, що є типовою, на жаль, ознакою сучасного часу — для АТОвця, який пішов захищати соборність держави і позбувся здоров’я. На щастя, не втратив життя, бо й таке часто зараз буває. Хотілося запитати, які емоції в душі захисника, адже він на власні очі бачив під вибухи гармат «об’єднані» українські землі Донбасу, скроплені кров’ю побратимів… Не наважилася. Таке теж буває у журналістів, коли наперед знаєш відповідь.
— Сьогодні український народ, як і сто років тому, зі зброєю в руках змушений відстоювати цілісність держави, — сказав міський голова Віктор Весельський. — Відбулася Революція Гідності, не припиняється відстоювання території Донецької та Луганської областей, не визнана окупація Криму. Тимчасово окуповані території — це Україна, тут обов’язково буде відновлено державний суверенітет, бо прагнення українців жити в єдиній державі є непереможним.
Міський голова — правий, але в історії українців не все так просто, як на папері, з якого читають промови. У робочих кожухах святкові слова слухали продавці на холодному базарі біля центральної площі. Люди на мітингу добряче замерзли при –10 за півгодини, а торговці роками змушені заробляти на хліб у таких важких умовах. І не факт, що зароблять на щось суттєве... Як не заробили на старість пенсіонери, котрі проходили повз, прибиті донизу низькими пенсіями, як не заробив на кращу автівку водій іржавого буса, який забирає речі з базару…
А духовна єдність, спільні прагнення та ідеали — безумовно, важливі. Без них жодна нація не здатна існувати. Тому й святкуємо соборність, яку втратили, і мріємо її відновити.