ДО 148-Ї РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Місто Новоград-Волинський — мала Батьківщина Лесі Українки. Нас, земляків Лесі Українки («…тут у Лесі забилось серденько»), завжди переповнюватиме почуття гордості: «Лесина душа живе між нами. Завжди живе в борні Добра і Зла. У кожнім слові — титанічна сила і зміст на всі світи і на всі віки».
Маємо стверджувати: благословенна наша земля — прекрасна колиска поетичного генія — подарувала світові геніального художника слова — Велику Лесю, Велику Українку.
Дякуємо журналісту А.П.Стрільчуку, який пройшов неймовірні випробування, щоб спростити невірні тлумачення і встановити істину: «…У книзі Новоград-Волинського Преображенського Собору під порядковим номером 1484 міститься запис: «13 лютого (за ст. ст.) 1871 р. в голови з’їзду мирових суддів П.А.Косача і його законної дружини Ольги Петрівни народилася дочка Лариса».
Вражає правдивий самоаналіз Лесі, що допомагає зрозуміти, де формувався її власний духовний зміст, розкрилися її духовні орієнтири, формувався характер (характер формується у перші 5 років; 8 років прожила у місті): «…Мала надто українську, а, навіть, спеціальну волинську вдачу, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд зміниться…».
Ще з юних літ гартувала свій мужній дух («…Тут мої найперші, наймиліші роки мого життя»), чітко бачила свою життєву мету — енергію. Олесь Гончар, стоячи біля Лесиного будинку, схвильовано промовив: «Тут у її душі народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до Батьківщини, що опісля здивують світ».
Леся називає місто «прекрасною колискою своїх страждань»… Виникає питання: чому страждань? Домислюєш, очевидно, маленька душа, наділена Богом творчим даром, розвитку якого сприяла сім’я, стала тією основою — джерелом, звідки бралися життєві творчі сили, передчуття геніальної натури, яка своїм жертовним життям освітлюватиме сьогодення України.
Постійно ловлю себе на думці, яка сила любові до рідного краю, до рідного українського слова вмістилася в її серці. За 30 років творчого життя створила стільки неперевершених творів у різних жанрах, що сягають європейського зразка. Усе починалося з дитячих років. Прилучення до читання, пошановування книги як джерела знань, бажання все пізнати і зрозуміти для Лесі стало скарбницею знань, які здобувала самотужки. Батьки привчили до читання світової літератури, а звідси і потяг до вивчення мов, самостійної освіти. Стала поліглотом — вивчила 9 європейських мов, а також старогрецьку і латинську. Хіба це не повчальний приклад для нашого часу? А сім’я — поживний грунт для виховання дітей, який неможливо недооцінювати.
На моє розуміння, Леся Українка вражає своїм світобаченням і слововираженням, захоплює і дивує колосальним самовдосконаленням і на сьогодні — взірець гармонійно розвиненої Особистості, що сягає до високої європейської освіченості. Ми ніколи не мусимо забувати, коли чуємо: Новоград-Волинська — Говерла, духовний форпост на березі Случі, оберіг духовності, що знані в світі, в першу чергу, завдяки геніальній землячці.
Я стала знаною землячкою нашої Лесі зі студентських років. Подарунком долі є навчання в Одеському університеті. І нині, як світлий промінчик, линуть слова професора на одній із лекцій:
— Хто у нас полісянка?
Мовчання в аудиторії.
— Хто з міста Новограда-Волинського — малої батьківщини Лесі Українки?
Якась незрозуміла іскра пройшла крізь мене: «Звідки професор знає моє місто?»
Несмілива відповідь: «Я — з Новограда-Волинського».
Даруйте за такий пам’ятний спогад, з якого неприхований патріотизм, гордість, незбориме почуття свого найріднішого, що стала землячкою Лесі, поселилось у мені назавжди.
Сповнена благоговінням, вчитуюсь і перечитую книгу нарисів «України — часточка в мені» Т.П.Ананченко. Автор — член Національної спілки журналістів (випускниця Одеського університету, філолог за освітою) — присвятила книгу видатним діячам нашої культури, що створили славу світовому українству. Перший розділ книги починається нарисом «Під Одеським вітрилом. Леся Українка в Одесі».
Я вирішила послугуватись нарисом, щоб нагадати про одеський період у житті нашої Лесі. Схвильована достовірна розповідь нагадує 1888 рік, коли за порадою лікарів батько відвозить хвору доньку до Одеси, зупиняється у свого друга, знаного діяча української культури М.Ф.Комарова. Так 17-річна Леся побувала в Одесі, а сім’я Комарових все зробила, щоб вона почувалася, як у рідному домі. Незважаючи на тяжку недугу, її поетична душа була вражена своєрідною південною екзотикою. Перебування в Одесі (1888, 1889 р.) залишило незабутнє враження, яким вона перейнялася, і спонукало створити поетичний шедевр, цикл поезій «Подорож до моря». «Синє море так чудово грає, його сонечко пестить кохано, красним-ясним промінчиком вітає. Море, море, все наземне з’єдналося з тобою!» Автор нарису не констатує життєві факти, а з глибокою повагою до художнього слова послуговується всіма його стилістичними тонкощами та магічною чарівністю (відчувається стиль, наука диво-філологів університету, до нестями закоханих у рідну мову, спрямовані в русло зацікавленого вивчення мови, літератури в тісній єдності з іншими культурами). Сприймає розповідь як витончену музику, що лягає на душу, мов колискова пісня, що заколисує своїм змістом.
Леся Українка прожила подвижницьке активне творче життя, виявила багатогранний талант — поетичний доробок є еталоном високої мистецької вартості. Поетичне слово Дочки Прометея є вічним і вищим, над ним не владні ні роки, ні віки. Ми, новоград-волинці, щиро промовляємо: «Леся Українка — наш духовний коштовний діамант». Пророче линуть поетичні слова Юрія Ковальського:
Тобі не лаври, а барвінки
З мого Полісся до лиця.
Вінок тернистий Українки
Пересіяє всі сонця.
Маючи до всього доброго відкриті серця, патріоти свого рідного краю, читаймо поезію славетної землячки розумом і серцем, збагачуймо себе її неповторністю.