Пазушна агітація

Остання декада лютого порадувала теплом. Гріло-пригрівало сонечко. Веселіше зацвірінькали синички і горобці. В блакиті неба шугали шуляки й гайвороння. До присадибних ділянок з лісів-перелісків позліталися дятли та завзято почали довбали дерева…
А на клумбах і рабатках зеленими стрілочками потяглися до сонця нарциси і тюльпани.
Закопошилися підбадьорливо і люди.
Весна, весна стукається в двері!
Заворушилися кандидати, кандидатки, «підкандидати», «підкандидатки»…
Завихрило…
Спочатку (десь тижнів півтора тому) на цій околиці райцентру з’явився перший намет. Агітаційний.
А це під останні вихідні намалювався й другий.
Конкуренти, значить! Прилаштувалися трохи подалі від перших.
Воно зрозуміло: нерви! І їхні струни у ці передвиборні дні так у кожного натягнуті, що тільки зачепи! То так дзенькне…
І обличчя всі знайомі-знайомі.
Місцеві жителі дивуються:
— Ніколи б не подумала, що він стоятиме в палатці і роздаватиме оте!
— Еге. І чого йому бракує? Наче, не бідує, щоб ото підробляти отак.
— Як пить дать, кудись мітить!
— Ясно, куди. Чиїх написано на палатці, — до тих і мітить.
— Що, підійдемо?
— Куди?!
— Туди.
— По агітки?
— А чого, хай будуть. Щось у них загорнути можна. І люди он підходять.
— Та йдемо. Візьму, почитаю їхні обіцянки-цяцянки.
Біля другого намету, що «пригніздився» під кроною старої липи, «агіт-компанія» не так вирувала.
Хоча й під’їхав до намету на велосипеді немолодий чоловік. І диву дався:
— Петро?!
— А. Семен. Здоров!
— Здоров, здоров! В агітатори записався? Чого тобі на пенсії не сидиться?
— Та…
— Ти ж раніше за комуністів був.
— Так, не видно їх. Зараз. А ти куди?
— В магазин.
— Візьми он пачку прокламацій.
— На біса вони мені?
— Грубу розпалюватимеш.
— Що, не беруть? Ваших?
— Ну… Беруть трохи. Ми всього другий день тут. Ще народ нас не роздивився.
— Аааа. Ясненько. Ну, я в магазин.
— Давай, підходь. Хоч півпачки візьми.
— Здалось воно мені! В пазуху собі засунь їх!
… До пана Петра підійшов ще один чоловік. Також у літах.
— А де, ці, ваші бамаги?
— Нема вже.
— Та хвилину назад ще купа лежала ж!
— Розібрали.
— Гм…
— А ви що думали! Люди до нас ідуть! Вірять! Аякже. — Агітатор вдоволено чухав округлене черево.
Пригрівало сонечко. Туди-сюди вжикали автівки, автобуси.
А на старій липі завзято довбав кору дятел.
Микола МАРУСЯК