www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«І за що мені таке?..»

08 Березня 2019 | Оприлюднив: | 35 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Старому Мирославові (імена в матеріалі змінено) нарахували чималу суму на оплату газу. Їздив розбиратися щодо субсидій. Виявилося, що їх «не дали». Щось пенсіонеру в тому закладі роз’яснювали, доводили, але толчком так і не втямив, чому його обійшли із цією державною допомогою.
Як їхав автобусом до міста, то прихопив із собою кругленьку суму на оплату використаного ним газу. Та після тих «субсидій» іти до якогось банку не стало сил. Вирішив, що зробить це найближчими днями. Гроші в нього були. Пенсію одержував непогану. Мало чи не все життя пропрацював ремонтником у газовій промисловості. За Радянського Союзу він об’їздив чи не всю «необ’ятну» країну.
Спираючись на костур, старий Мирослав ледь піднявся східцями в автобус. Роззирався навколо.
Пишно вдягнена середніх літ панянка стурбовано звернулася до пенсіонера:
— Сідайте, шановний.
— Ні-ні, дякую, — одразу відказав старий, притулившись спиною до вікна задньої стінки автобуса. Помовчав трохи, а відтак і сказав засмучено:
— Я як сяду, то важко вставати.
Дамочка співчутливо поглянула на худорлявого дідка.
А той і повів свою життєву історію:
— Там, де я сідав, у нас там, неподалік магазина, минулого року машина збила.
— Вас?!
— Та мене.
— Як же це?
— На велосипеді я їхав. А той водій обгін іншої машини робив. А потім круто взяв до узбіччя. Зачепив мені ногу. То я так сторчма і полетів зі схилу. Головою. Поламало мене тоді добряче. Хоча й нічого не пам’ятаю. Потім мені розказували, що той лихач і не зупинився. Втік. Дякувати військовим, що їхали легковиком, бачили те все і, зупинившись, кинулися до мене. Якось затягли мене у свою машину, а велосипед за-
пхали до багажника і помчали до лікарні. Порятували. Та ось із костуром валандаю. Старі кістки… Чи загояться?
— Бог дасть, заживуть, — мовила панянка.
— Ох-хо-хоооо…
На одній із зупинок дамочка вийшла.
Заходили люди. В салоні ставало тісніше. Мирослав занепокоєно водив головою. Очевидно, боявся, щоб не причавили хвору спину. Он сухоребрий молодик (із темними колами під очима) вже на ногу наступив. Так і тиснеться до нього, хоча, в «маршрутці» є де ще стати.
Потім той молодик зненацька взяв за лікоть старого. Запропонував:
— Сідайте. Он вам місце звільнили.
Вдячно відказав:
— Дякую. Постою. Мені вже недалеко їхати.
Сухоребрий молодик навіть допоміг Мирославові вийти з автобуса, підтримуючи того за лікоть. Зійшов пенсіонер саме на тій зупинці, поблизу якої його минулого року збило те злощасне авто.
Хлопець не відставав від старого. Запропонував:
— Давайте я вам допоможу додому дійти.
— Та я вже сам. Дякую. Ще можу якось дошкандибати.
Молодик уже настирливо:
— Давайте, давайте. — І хапає пенсіонера за лікоть.
— Та не треба, кажу!
І тут несподівано сухоребрий кинувся до старого. Схопив того за куртку на грудях. Шарпонув… А потім шпарко побіг у провулок.
Усе сталося так швидко, що пенсіонер не одразу й збагнув, що трапилося. А затим, ніби відчувши підступність хлопака, потягся до потайної кишені на грудях, де лежала велика сума грошей на оплату газу.
І серце похололо. Нема грошей… Витягнув, гаспид!
Старий знеможено заточився.
До нього підбігла сусідка, котра вийшла разом із ним з автобуса. Спитала:
— Що той пройда від вас хотів?
— Гроші витягнув... Усі... На газ були, — з болем вичавив старий.
— Як же ж ви так?
— Хто ж знав.
— Я його знаю.
— Того хлопця?
— Еге ж. Живе на сусідній вулиці.
— І за що мені таке?..
— Треба викликати поліцію.
— У вас є телефон?
— Є. Я зараз. Я того вишкребка знаю. Ще той наркоман!
Жінка почала набирати поліцію.
Старий Мирослав її перелякано зупинив:
— Не треба!
Сусідка здивовано відірвалася від мобільного:
— Що — «не треба»?
— Викликати поліцію.
— Не зрозуміла.
У пенсіонера виступили на очах сльози:
— Не треба. Ще вб’ють, гаспиди. Ті наркомани.
І згорьований старий тихенько почвалав до свого провулка.
А розгублена жінка здивовано дивилася йому в спину…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,