Ця субота у травматологічному відділенні нічим особливим не відрізнялася від попередніх субот і неділь, у які припадало чергувати лікареві Сергію Довгому.
Ще зранку, коли він увійшов до медичного приміщення, медсестра Марійка Шелудько, молоденька і прудка помічниця, вибігла йому назустріч і весело повідомила:
— Сергію Петровичу, ніхто сьогодні до нас не надходив. Хворі в палатах відпочивають. Дехто читає книжки.
— Це добре.
— Атож! Знають, що їх сьогодні ніхто не турбуватиме обходами і не мордуватиме процедурами.
Лікар Довгий примружив очі:
— Невже так мордуємо?
— То деякі хворі так жартома кажуть.
— Гаразд, — усміхнувшись, мовив Сергій Петрович. А відтак напівсерйозно-напівжартома додав: — Але пізніше я палати таки обійду. Такий порядок.
— Звісно.
Проте, чергування для лікаря Довгого (і взагалі для всього травматологічного відділення) цього суботнього дня не було таким уже й звичайним. Принаймні, до одинадцятої години, до передобіддя. Саме о цій порі до кабінету Довгого (із широко розкритими очима) вскочила медсестра Шелудько і, переплівши на грудях руки, зачудовано забелькотіла:
— Сергію Петровичу… Там, це…
Лікар Довгий не на жарт сполошився:
— Що трапилося, Марійко?
— Там… весілля!
— Не зрозумів.
— Я хотіла сказати…
Та Марія не договорила. Двері різко розчахнулися і до кабінету ввалився молодий чоловік у костюмі, несучи на руках молоду кралечку у… весільному вбранні.
Лікар Довгий мимоволі розстібнув верхній гудзик на своїй сорочці. Відтак, не менш здивованіше від своєї помічниці, але з відтінком іронії, спитав у дивних гостей:
— Ви, шановні, часом, не переплутали заклади?
— Ні, — серйозно-стурбовано видихнув молодий і попросив: — Можна сісти?
— Та сідайте.
Молодий сів. З молодою на руках. В останньої — обличчя скорботне.
Сергій Петрович нервово посміхнувся і знову пожартував:
— Мабуть, перейдемо до процедури реєстрації шлюбу?
— Ні, — засмучено пробубонів молодик. — Ми вже. Розписалися.
— А що ж тоді?
— Мою кохану треба оглянути. («Кохана» поглядом розлюченої тигриці зиркнула на «коханого»).
— Розказуйте, — сказав лікар.
— Оленка впала. Цьою… Цим… Копчиком.
— Попою я впала, — заскиглила пухкенька Оленка. — Борік, цей слабак, мене з рук випустив!
Сергій Петрович стримав сміх, однак іронічно зауважив:
— Чому «слабак»? На руках же вас приніс! Жарти жартами, але потрібно зробити рентген.
Знімок показав, що Олена забила «копчик», тобто, куприк. І молода жінка потребує стаціонарного лікування.
— Ви що-о-о-о??! — запротестувала Оленка. — У нас — ресторан! Замовлення! Страви! Напої! Люди!
Довелося лікарю Довгому виписати «потерпілій» деякі ліки.
А пізніше стало відомо, що Олена догулювала своє весілля… навстоячки.
…А після обіду до кабінету лікаря Довгого влетіла спантеличена медсестра Марійка і засапано повідомила:
— Сергію Петровичу! Знову свадьба! Тобто, весілля.
Довгий усміхнено відклав убік кулькову ручку.
— Що, Борік удруге випустив з рук Оленку?
Тендітна Марійка:
— Там інше весілля. Йдуть сюди. Тобто, несуть…
Лікар Довгий підійшов до дверей і визирнув у коридор. І так здивовано відсахнувся, що ледь утримався на ногах, аби не впасти.
До кабінету Довгого і справді наближалася пара у весільному вбранні. Точніше, огрядна молода… несла на руках хирлявенького чоловічка, очевидно, молодого.
Сергій Петрович силувано стримував себе, аби не вибухнути реготом. Разом із тим не виходив із дива: «Ось такого ще ніколи не бачив!»
А коли молода обережно поклала свою травмовану половинку на медичний тапчан, лікар мовив:
— Що ж це за нашестя таке сьогодні?
— Га? — гакнула пишна жінка у фаті, всівшись на стілець навпроти Довгого.
— Кажу, у вас-то що трапилося?
— Ну… — зам’ялася червонощока молода. — Впала я. І так злякалася!
— Але ж ви нівроку. Що з вашим супутником?
— Я на нього впала. На ногу…
— Ясно…
Після деяких процедур з’ясувалося, що в молодого перелом ноги.
Лікар Довгий на це сказав молодій:
— Він має полежати в лікарні.
— Ніяких ліжок! — гучно тупнула та ногою. — У нас же весілля!
Цей молодий пан догулював своє весілля вже сидячи.
Після чергування лікар Довгий, підходячи до виходу (де зібрався чи не весь медичний персонал відділення), жартома спитав у цікавих:
— Весільного кортежу більше не спостерігається?
Хтось, хихикаючи, відказав:
— Та, поки, слава Богу!
— Ну, то я додому.

А наступного дня лікар Дов-
гий довідався від своїх колег зі «швидкої», що ті вчора пізнього вечора виїжджали ще на одну «нп» з молодятами. Викликала лікарів молода особа, котру після весілля добряче «почастував» її ревнивий обранець.
Буває ж!..