У давні часи встановився звичай поминати померлих у вівторок або понеділок Фоминої седмиці, але оскільки цей день робочий, в Україні поминальні служби починають відправляти вже з неділі.
Другий тиждень після Великодня називається «поминальним», або Хоминим (Фоминим, Томиним) тижнем. Починається цей тиждень Хоминою неділею — на честь апостола Хоми (Фоми) — невіруючого, який не повірив, що воскрес Христос до тих пір, поки не побачив і не переконався особисто. Через це існує ще й інша церковна назва цього дня — Антипаска.
У народі він ще називається Радуниця, Радониця, Радовниця, Радунець. На Поділлі й Волині він називається «гробки», «могилки», на Лівобережжі — «бабський Великдень», на Херсонщині — поминки. У стародавніх слов'ян Радуницею (або «весняною радістю») називався цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. Бо згідно заповіту Всевишнього Бога слов'ян, кожна людина повинна шанувати Рід людський та свій батьківський рід, й завжди пам'ятати, якого вона роду та племені.
— Любити треба усіх ближніх — і живих, і померлих, — зазначає митрополит Київський і всієї України Володимир. — Зі Святого Письма нам відомо, що немає можливості каяття після смерті, і тому ті, що відходять до Господа, потребують допомоги, і наш святий обов’язок молитися за спокій душ наших рідних і близьких та прощення їм гріхів.
Як писав святитель Іоанн Златоуст, «прагнімо, наскільки можливо, допомагати померлим, замість сліз, замість волань, замість пишних надгробків — нашими про них молитвами, милостинями й пожертвами, щоб таким чином і їм і нам одержати обіцяні блага». Віруючі щодня моляться за упокій душ ближніх, але спільна, «соборна» молитва має особливу силу. Тому і встановлені в церкві, окрім особистих молитов, ще й загальні поминальні дні.
— Головне на поминках — це молитва, — наголошує митрополит Володимир. — Тому в поминальний день треба відвідати церкву і помолитися за літургією або на панахиді. Поминальний стіл повинен бути скромним, щоб поминальна трапеза не перетворювалася на банкет і не тривала довго. Щодо спиртного, то церква завжди закликала своїх вірних утримуватися від вживання алкоголю на поминках, бо як вчить Святе Письмо: «Вино звеселяє душу людини». Але якщо повністю відмовитися від спиртного неможливо, то треба намагатися максимально обмежити його вживання. Горілкою померлому ви не допоможете, бо йому потрібні ваші молитви, а не тости за його душу.
Поминальну трапезу ліпше проводити вдома. Історично її влаштовували для бідних як милостиню. Тому краще не наїдатися самим, а роздати їжу тим, хто не має можливості щодня добре харчуватися.
Існує традиція у поминальний день відвідувати могили померлих родичів і близьких, приносити на кладовище крашанки й паски та роздавати їх бідним і вбогим. У жодному разі не можна «годувати» покійного, закопуючи на могилі їжу, ллючи на неї напої тощо. І, тим паче, не можна залишати для нього цигарки, горілку: ми не знаємо його загробної долі, можливо, він зараз страждає від того, що зловживав горілкою чи тютюном...
Найкраще зробити так. Відвідавши зранку церкву, прийти на цвинтар, перехреститися, прочитати великодній тропар: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть поправ і сущим во гробєх живот даровав» і заупокійну молитву: «Упокой, Господи, душі усопших рабів твоїх (імена)», згадати щось добре, пов’язане з покійним. Хтось поплаче, а хтось — порадується, що померлий відійшов до Христа. Можна роздавати милостиню, а якщо нікого немає — залишити яйця, пасочки, ще щось для бідних людей. Також можна прибрати могилу, якщо цього не встигли зробити раніше.