(Закінчення. Початок у №16 «ЗІ» від 17.04.09)
Противник почав методично вибивати козаків з межиріччя Горині і Случі, готуючись до основного — штурму Звягеля, що ще з осені минулого року став головною операційною базою для розгортання повстання на Волині. У той час А.Фірлей писав: «…тільки одне гніздо (повстанців — О.П.) залишилося на цілій Волині — це Звягель». На початку червня сюди відійшли розріднені частини погоринських полків, дуже послаблених у попередніх боях, «кількасот хороших стрільців з Дніпра» полковника А.Романенка. Гарнізоном, як і раніше, командував полковник Г.Яцкевич. Чисельність козацького гарнізону важко оцінити, але польська оцінка — 10 тисяч, навіть більше, є дуже зависокою. На той час Звягель був дуже міцно «заварований» (укріплений) і мав три оборонних лінії. Перша — це обвідний вал навколо міста, частково укріплений полісадом; друга — «пригородок, тином дубовим оточений з 4 баштами»; третя — власне мурований замок з 3 баштами. Міцність оборони підсилювалася природними перешкодами. Але було і дві вади: місто, крім замку, було побудоване з дерева, і мала на той час площа як самого міста, так і пригородка і замку. Тобто, місто мало малу площу для розміщення і ефективного використання великої кількості військ.
Штурм міста А.Фірлей доручив регіментарю (полковнику) К. Пшиємському та передав під його команду досить значні сили: 9 хоругв кінноти (хоругва, корогва — військовий підрозділ, тотожний — роті), 6 драгунських хоругв. Не обійшлося і без сусіда, С-К.Корецького, який прийшов з 6 озброєними сотнями добровольців з Волинського воєводства і з 4 гарматами, одну хоругву надіслав співвласник Острога, сандомирський воєвода Владислав-Домінік Заславський (певних відомостей про його особисту участь у штурмі не маємо). І ось 13 червня почався штурм.
Підійшовши до міста, поляки зупинилися в його околицях. Побачивши противника, козаки почали виходити з міста. І тут поляки схибили, побачивши «випадаючих» з міста козаків, вони завчасно розгорнулися у бойові порядки, викривши свої явно переважаючі (особливо у кінноті) сили. Оцінивши своєчасно сили противника, зрозумівши, що у полі їм бойовища не втримати, козаки почали спішно повертатися до міста. Кинувшись навздогін, польській кінноті не вдалося «на плечах» відходячих козаків «впасти» у вулиці передмістя (із двох існуючих тоді передмість, найбільше — Запружовське — нараховувало біля 100 домівок). Тоді у бій пішли драгуни (драгуни — вид кінноти, призначений за озброєнням, до бою як у кінному, так і у пішому строю). Коли до бою з резерву були введені ще дві хоругви драгунів, їм вдалося вибити з передмістя козацьку піхоту, яка зачинилася у місті. Але полякам це пішло на користь. Отримавши передмістя, вони побачили, «що місто добре укріплене, бо багато веж і паркани дуже міцні й пересипані землею». Розуміючи, що подальший штурм може дорого коштувати і навіть привести до поразки, поляки вирішили скористатися… погодою. Перед штурмом вона декілька днів була без вітру. Раптово піднялася дуже сильна буря, що наштовхнула поляків на думку підпалити місто, «вчинивши повстанцям вулкан». Вони запалили передмістя. Вітер швидко розносив вогонь, що, звісно, перекинувся на саме місто. Козаки, побачивши, що при такому вітрі та під обстрілом вогонь загасити неможливо, як і неможливо було втримати палаюче місто, та й пожежа дає багато густого диму. Тому вони вже самі вдались до підпалу. Під прикриттям диму і вогню козаки разом з обозом вийшли з міста, залишивши у замку невелике прикриття. Перейшовши Случ по мосту, вони почали відхід на Несолонь. За ними з палаючого міста вийшли його мешканці, які розібрали за собою міст — це лишило можливості відійти прикриттю із замку, і воно потрапило у полон. Коли поляки схаменулись, відсутність переправи затримала їх на тривалий час. Після відновлення переправи хоругв Заславського разом з Волинськими добровольцями кинулись навздогін. За цей час козаки встигли дійти до Несолоні, навіть встигли «лягти обозом», але не встигли його «заворовати» (укріпити). Тому табір став легкою здобиччю для поляків, але основна маса козаків встигла розсипатися по лісах. «На луп» полякам дісталися 3 гармати, чимало возів з провіантом. Сподіваючись, що козаки повернуться до табору, К.Пшиємський відрядив до Несолоні (тоді містечка) ротмістера Комаровського і кількасот добровольців. Але той знайшов у ньому лише невеличке прикриття, обмежився спаленням містечка і повернувся до Звягеля. У Звягелі тоді вже розташувалася ставка А.Фірлея.
Таким чином головне завдання А.Фірлея — повне винищення козаків — виконане не було. Козаки ж, відійшовши далі на схід, почали знову збігатися, і невдовзі в Звягельському полку, яким командував вже Г.Яцкевич, зібралися досить значні сили. Але основна сцена тодішнього театру воєнних дій знаходилася на Поділлі. Вихід на неї головних сил Б.Хмельницького змусив А.Фірлея відступити до Збаража, залишивши у Звягелі тільки гарнізон шляхетського рушення (ополчення) Волинського воєводства. Після відходу головних польських сил, Звягельський полк брав участь у визволенні Полісся, у подальшому оперував на Волині, у загальному напрямку Дубна. Своє існування полк припинив після укладання 18 серпня Зборівського миру. Саме у цей час Звягель було звільнено козаками Овруцького полку.
За умови Зборівського миру кордон був встановлений по річках Горинь і Случ, межиріччя було оголошене нейтральним тереном. За півроку запеклих боїв Звягель опинився у тому самому становищі, що і на початку, але вщент спалений, без козацької залоги та ще і на терені Волинського воєводства. Але це не був результат воєнної поразки наших козаків — це був результат зради кримського хана Іслам-Гірея при укладанні Зборівського миру.
Але лихо для мешканців Звягеля і округи ще не закінчилося. По укладанню миру козаки, звісно, не пустили шляхту у свої маєтки. У середині вересня вже київський воєвода А.Кисіль з іншими шляхтичами — «емігрантами» вирішили провести сеймик (з’їзд шляхти) Київського воєводства. Але, як звичайно, провести його у Житомирі можливості не мали — козаки, звісно, не пустили. Тоді вони під охороною своїх надворних хоругв у Звягелі переїхали Случ і відправили сеймик у найближчому селі Київського воєводства — Ржадковці, формально вступивши на терен воєводства. Ця формальність дорого коштувала нашим мешканцям з Ржадківки. Шляхта направила послів до короля і Б.Хмельницького з проханням забезпечити безпечне повернення до своїх маєтків — «розігрітися на своїх попелищах» і відновити права власності «нема де і нема чим жити». Чекати на відповідь прийшлося майже півтора місяці. За цей час шляхта, яка прийшла зі своїми надворними хоругвами, грабуванням провіанту і фуражу, спустошила Звягель і околиці, що змусило звягельського старосту А-А Острозької того ж самого Вонсовського (якого козаки не здогнали у Острозі пізніше), звернутися до суду.
Останнє лихо прийшло у грудні. У той час колишній козацький писарчук Білецький у змові з вильським войтом Водяником намовили біля 500 господарів з містечка Черниці (нині Барвинівка) сіл Броники, Старики, Немильня, Пилиповичі, Лубчиця і «інші, велю волостей Звягельської, до міста Звягеля належних». Пообіцяв «землю і волю», вони намовили цих господарів переїхати з родинами і всім майном до містечка Вильськ (нині Черняховського р-ну). Коли ж ці родини з усім майном (всього біля 3000 осіб) прибували до Вильська, їх вщент грабували — вози, скрині, навіть посуд, і виганяли з містечка на всі чотири сторони.
Звягель протягом 9 місяців (до осені 1648 року) був головною операційною базою розгортання повстання на Волині. 1649 рік приніс місту знищення, спалення, внаслідок бойових дій, і страшне спустошення округи, спочатку поляками, пізніше — українськими шахраями. Після цієї руїни місто і округа почали відроджуватися тільки через 20-25 років. Але цей процес був дуже тривалим — навіть у 1766 році у Звягелі було тільки 379 будинків проти 403 у 1620 році. Звягельський полковник І.Донець, М.Тиша і Г.Яцкевич ще раз зійшлися разом аж у 1658 році у лавах опозиції гетьману І.Виговському.
Ось таким яскравим, трагічним і мужнім був останній вихід Звягеля на основну арену національно-визвольних змагань 1648-1658 років.