Платіжка прийшла. На газ.
Пробіг очима ту «головоломку» і глибоко-глибоко замислився.
Щось тут не збігається. З цифрами. Щось тут вони загнули.
Йду розбиратися.
За комп’ютером — симпатична кароока чорнявка.
— Здрастуйте!
— Доброго дня.
Подаю кралечці платіжку.
Вона шукає мене в базі даних.
А відтак:
— Микола Іванович Сірко?
— Власною персоною.
— З чимось не згодні?
— Там перераховано. Обрахували, значить, мене. Або помилилися.
— Хто?
— Ваша служба.
— Зараз по-ди-ви-мо-ся… Ні, все правильно. А те, що ви назвали «перерахуванням», так то є коефіцієнт.
— А хто він такий?
— Не хто, а що.
— І що?
— Термін такий. Через нього і набігає доплата.
— Раніше такого не було.
— Тепер є.
— Все одно не второпаю. З якої радості я через того коефіцієнта доплачувати маю? Поясніть, будь ласка.
— Ну, як я вам поясню?
— Дохідливо. По-простому. По-людському.
— Так платить уся Європа.
— Хм! А ми вже в Європі?!
— Ну, якщо є коефіцієнт...
— Так це Європа заслала до нас того коефіцієнта?!
— Чого заслала?!
— А як же? Не було його, не було…
— Знаєте, шановний. Ми тут люди маленькі. Звертайтеся вище...

— Алло! Ахмет Коломойович Трубогон?
— Ну. Шо перетерти треба?
— Газ. Коефіцієнт затерся.
— Ну, стрілка вище.

— Алло!
— Беня Кобольович Фірташка?
— Ви саме до нього і потрапили!
— Коефіцієнт гроші їсть.
— Ооо! Європа!
— А коефіцієнт?
— Усе там. Там-там-тарам…
Збираю гроші. Їхати туди. В Європу. Там-там-тарам!