День Святого Юрія. За переказом, Св. великомученик Побідоносець Юрій (Георгій) походив із знатного римського роду та займав високе положення у війську. Коли ж почалися гоніння на християн, він виступив на їхньому боці, за що після восьми днів тяжких катувань 23 квітня 303 року, йому відрубали голову у Никомідії (Мала Азія). Християнська церква зарахувала Св. Георгія до лику Святих.
У народі ж він став відомий і шанований як Святий Юрій або Юрій Страстотерпець; його вважали покровителем хліборобів та землеробства, адже у перекладі з грецької мови його ім’я означає «землероб». Шанування його у Київській державі почалося разом з прийняттям християнства. Вже в 988 році син кн. Володимира Ярослав, якого пізніше назвали Мудрим, при хрещенні одержав ім’я Георгій. Численні старовинні храми також носили ім’я цього Святого.
Цікаво те, що з Святого візантійської церкви Георгій перетворився на давньоруського героя, одержавши при цьому нові специфічні національні риси. Св. Георгій зображувався звичайно прекрасним юнаком-воїном на білому коні, який списом уражує дракона. З часів кн. Ярослава Мудрого таке зображення зустрічалося на княжих печатках та монетах. Образ Святого Георгія був поширеним і в іконографії. Його зовнішній вигляд — вершник на білому коні, котрого уражує змія, — став символічним та невід’ємним від самого імені Святого.
Цей зовнішній образ героя підкріплювала ще й легенда, згідно з якою, Георгій вбив змія або дракона, який спустошував землю одного язичницького царя. Щоб відкупитися від чудовиська, народ вимушений був віддавати йому своїх дітей. Коли ж черга дійшла до царської дочки, з’явився Св. Георгій та словом і хресним знаменням приборкав дракона, якого, за його наказом, царівна, ніби вівцю, привела на своєму поясі до міста, після чого язичницький народ прийняв християнську віру. У відповідності до легенди «диву» цьому надається алегоричного значення: під змієм йдеться про язичництво, під дівицею — про християнську церкву.
Але якщо Георгій і уявлявся давньоруському селянинові вершником, котрий списом уражує змія, то тим же списом, згідно з давньою легендою, він поранив і вовка, який вибіг йому назустріч та вчепився у ногу коня. «За що ти б’єш мене,— запитав вовк Георгія,— адже я їсти хочу». На це Святий відповів: «Хочеш їсти, — запитай у мене. Ось того коня візьми та їж його декілька днів». У народі вірили, що Георгій вміє розмовляти з тваринами, і що кожна розірвана вовком або задавлена ведмедем худобина — це його жертва лісним мешканцям. Звідси і повір’я-прислів’я: «Що у вовка у зубах, то Юрій дав». Разом з тим Юрій визнавався й охоронцем свійських тварин, покровителем пастухів, роль якого у прадавні часи виконував частково Велес (Волос).
Пам’ять Св. Георгія відзначають двічі на рік, йому присвячують два свята, одне з яких — весняне, друге — осіннє. Святкування весняного (або інакше голодного) дня Святого Юрія — 23 квітня було пов’язане з його мученицькою смертю у цей день. Після одержання перемоги над печенігами у 1036 році кн. Ярослав Мудрий звелів відзначати день Св. Георгія ще й 26 листопада; цей день одержав назву холодного, осіннього Юрія.
За стародавнім народним віруванням, у день весняного Юрія «весна сходить на землю», бо тепер вже з’явилися перші сходи ярих, зазеленіли гаї та сади.
У день Св. Юрія існує звичай іти у поле та оглядати землю. Колись у цей день відправляли спільні молебні за врожай. Приносили ікони, священик відправляв службу, співав хор, а потім всі разом обідали у полі. Діти качалися по озимих— «на всі чотири боки». Вважалося, що це сприяє врожаю жита, а, крім того, це роблять, «щоб зробитися дужим, здоровим; ніякої хвороби не боятися».
За переказом, роса в цей день має цілющу силу, тому її збирали до схід-сонця і вживали від різних хвороб: промивали очі, змочували голову, «щоб не боліла», а дівчата вмивалися росою — на «красу».
Народ свято вірив, що перший раз виганяти худобу у поле треба обов’язково на Юрієву росу, і при цьому обов’язково треба вдарити тварин вербою від вербного тижня — це і здоров’я дасть, і від нещастя збереже. Гілками свяченої верби селяни оздоблювали корівники та запалювали страсні свічки — «щоб відігнати відьом та нечисту силу». Свяченою водою окроплювали стійла та обкурювали їх ладаном, «щоб оборотні не ховалися по хлівах та загородах». Існувало повір’я, що у цей день на зорі відьми виходили у поле, розстеляли полотно на траві, щоб воно ввібрало росу, а потім накидали його на роги тварин, від чого корови ставали худими й не давали молока. Виганяли корів на Юрієву росу, вірячи, що тоді відьми не матимуть сили над тваринами.
Щоб захистити худобу від лиха, існувало багато магічних дій. Так, виганяючи худобу вперше на пасовисько, розстеляли перед нею червоний пояс і переганяли через нього корів, овець, коней та інших тварин. У деяких місцях брали глечики від молока, крізь вушка просовували ланцюг та замикали його колодкою. Ланцюг із глечиками розстеляли серед двору і гнали худобу так, щоб кожна тварина переступила через ті глечики. Якщо тварина не зачепить глечика, ніякий звір не зачепить її і в ліси. Інколи перед тваринами розстеляли кожух догори вовною, розкладали кілька крашанок, які спеціально залишили від Великодня, і через все це переганяли тварин.
Щоб для землі було вдосталь вологи, за традицією обливали кого-небудь водою, найчастіше це був пастух. Взагалі пастухи у цей день користувалися особливою увагою та пошаною, їх обдаровували, їм відрізали найкращий кусень за спільною трапезою, наділяли грошима.
У цей день існують народні прикмети:
Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо.
На Юрія дощ — на худобу легкий рік.
На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак.
Якщо ворона в житі сховається, то буде врожайне літо, а коли зоно горобцю по коліна — на лихе.
На Юрія мороз — уродиться овес.
Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже нічого не вродить, малий врожай буде..
Якщо хрущі з’являються у великій кількості, то це ознака доброго врожаю і теплого літа.