www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


У світі нового: Німеччина ділиться досвідом із новоградцями

07 Червня 2019 | Оприлюднив: | 54 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

(Продовження. Початок у минулому номері)

За чотири дні ми побували у п’ятьох містах: Людвігсхафені, Гайдельберзі, Ландау, Мангаймі, проїздом — у Франкфурті-на-Майні. Нагадаю, що головною метою волонтерів, які нас запросили, було поділитися німецьким досвідом роботи у закладах соціальної сфери (шкіл, центрів культури і дозвілля), де на однаковому рівні забезпечуються права усіх людей. Розмаїття таких закладів у Німеччині вражає, а фінансуються вони далеко не завжди з державного чи місцевих бюджетів. Істотною мірою у цьому допомагають волонтери — вони ініціюють створення осередків підтримки, викладають практичні і мовні курси, надають юридичні та психологічні консультації, організовують дозвілля. Далі — про чергову порцію вражень.
РОБОТА З МІГРАНТАМИ
40% населення у Людвігсхафені має міграційне коріння, тут створено окремий відділ по роботі з жінками, які мають міграційне походження. Сюди приходять, щоб дізнатися, куди звертатися: як пройти обстеження під час вагітності, як виховати дитину чи віддати у навчальний заклад, як отримати соціальну допомогу чи розлучитися. Є «мама-курс»: поки жінки вивчають мову, няня доглядає за дітьми. Вже три десятки років організовують інтернаціональні жіночі зустрічі з метою обміну досвідом інтеграції у німецьке суспільство.
Ми побували у мусульманській громадській організації «Фонтани», що є центром розвитку і дозвілля для родин, незалежно від релігійного та національного походження. Керівник — турок за походженням, розповів, що зараз у місті багато мігрантів з Африки, Азербайджану, Вірменії. Є серед них люди, які ніколи не навчалися у школі. За статистикою, у Німеччині — шість мільйонів людей не вміють читати, і це — не лише іноземці.
Багато політичних біженців із Туреччини тікають через політику президента Ердогана — через політичне переслідування чимало представників інтелігенції втрачають свій статус та місце проживання, а тут отримують психологічну та юридичну допомогу. За 10 років у ГО «Фонтани» безкоштовно консультувалися і навчалися біля тисячі людей, щороку — сотня відвідувачів.
Центр планували для допомоги дітям і молоді, а згодом побачили потребу з боку дорослих. Проводять екскурсії містом, сімейні заходи — днями запускали біля Рейну повітряних зміїв. Дорослі здивувалися, як мало часу вони проводять із сім’ями, і які позитивні емоції дарує цей час.
На різдвяні свята відвідують будинок для стареньких: грають з ними в ігри, разом їдять, допомагають пересуватися, співають різдвяні пісні. Таке спілкування допомагає сформувати моральні цінності.
Пожежа, сексуальне насильство тощо — будь-які теми беруть на обговорення і пропонують алгоритм дій. Уроки німецької — практичні: вивчили тему «Лікарня» і пішли у лікарню, де треба пояснити лікарю, що у тебе болить.
Організовують благодійні заходи, а на зібрані кошти купують продукти безхатченкам, які можуть прийти у магазин і отримати необхідне. Волонтерство німці вважають своїм обов’язком, тому кожен прагне зробити щось на користь для суспільства.
Економлять на усьому, й інших цьому навчають. Коли треба зробити ремонт, то кошти витрачають лише на закупівлю матеріалу. Жодних кошторисів, проектів та найманої праці — ремонт безкоштовно роблять волонтери.
ЗАВОД ДЛЯ РОБІТНИКІВ ІЗ ВАДАМИ ЗДОРОВ’Я
До глибини душі вразили німці заводом, на якому працюють 300 робітників із фізичними та душевними (психічними) особливостями. Високий моральний рівень розвитку суспільства та гуманність проявляється у Німеччині саме у соціалізації людей із особливими потребами.
З порогу нашу увагу привернув працівник на «рецепшені»: молодий хлопець років 20-ти, на інвалідному візку. Було помітно, що проблеми у нього не лише з кінцівками. Навіть головою він не повертав, а шию підтримувало кріплення на візку. Це не заважає йому працювати на заводі та з посмішкою зустрічати відвідувачів.
У фойє на позитивний лад налаштовують світлини професійних фотографів, де на кожній — усміхається інвалід, ніби надихаючи, мовляв: «Чуєш, друже, не усе втрачено! Шанс завжди є!».
На зупинках трамвая є місце, куди можна приліпити жуйку і слово «дякую» багатьма мовами. За викинуту під ноги жуйку — штраф 100 євро!Ми у цьому переконалися, коли відвідали навчальні та виробничі цехи, кімнати для відпочинку, реабілітації. Є тут навіть відділ розвитку і комунікації для осіб, котрі в силу своїх особливостей не можуть працювати, але можуть «виконувати деякі завдання чи відчувати деякі зміни в просторі...» Це означає, що навіть «найважчих» інвалідів намагаються «включити» у соціум, щоб призвичаїти до режиму, забезпечити реабілітацією. Зрештою, щоб дати змогу батькам забезпечувати сім’ю, поки дитиною-інвалідом опікуються.
Завод — міжконфесійний, католики і протестанти 50% на 50% утримують підприємство. Держава оплачує лише зарплату працівникам.
Через працю тут впроваджують ерготерапію — комплекс реабілітаційних заходів для осіб із порушенням психічних або фізичних функцій організму, спрямованих на відновлення повсякденної діяльності, з урахуванням наявних фізичних обмежень. Ми побачили це, зокрема, на прикладі пральні: один працівник виймає з пральних машин рушники, інший — складає, ще хтось — розкладає на автоматизовану прасувальну дошку. Коли з другого боку рушники виїздять попрасовані, то інший робітник складає їх. Сорочки прасують паром на надувному манекені: натиснув кнопку — і за 2 секунди сорочка ідеально рівна! Більшість процесів — автоматизовані.
РОЗБИЛИ МОЛОТКАМИ СХОДИ У МЕРІЮ — ДОБИЛИСЯ РЕЗУЛЬТАТУ
З’явився завод півстоліття тому, коли німецькі сім’ї вирішили наголосити суспільству, що їх діти з інвалідністю мають права. Прийшли до мерії, щоб поговорити із владою, але дістатися непристосованими сходами до мера не змогли, тому взяли молотки і стали розбивати сходи.
Після цієї демонстрації їх почули. Раніше, кажуть німці, на їх вулицях теж не можна було побачити інвалідів, а тепер їх багато, бо усе пристосовано для пересування.
Мікроавтобуси забирають інвалідів з дому і привозять на завод. У спеціальній майстерні проходять навчання, потім кожен щодня виконує на виробництві певну операцію: ріжуть та упаковують перев’язочні матеріали, складають їжу для вегетаріанців, шиють фільтри для води і повітря, мішечки для пилососів, грілки, чохли для винних стаканів (ми були у винному регіоні, де проходять винні фестивалі, і кожен німець має свій стакан у такому «веселому» чохлі).
Якщо у когось із працівників видався поганий день, — ніхто його не змушує працювати. Виносити щось із заводу — заборонено, аби скористатися бракованим матеріалом — потрібно запитати у замовника.
Учні, окрім соціальної допомоги з інвалідності та виплати по безробіттю, отримують 80 євро кишенькових, харчування — за рахунок підприємства.
Діти з інвалідністю впродовж 12 років відвідують спеціальну школу, згодом вступають у спеціальне училище, а тоді оформляються на біржу праці, звідки підуть на роботу, маючи фах.
Ті, хто 20 років працював на виробництві, отримують хорошу пенсію. Окрім роботи, тут є умови для занять танцями, спортом, іграми, лікувальною гімнастикою та музичною терапією. У кімнаті релаксу — «водне» ліжко, що імітує перебування на хвилях, розслаблює м’язи.
Заняття у групі, де перебувають діти з важкими душевними вадами, стало для нас моральним випробуванням. У силу психічних розладів, особи, які не можуть працювати, під наглядом фахівців розмальовують, складають пазли тощо.
Запам’ятався хлопчик у шлемі — з епілепсією, щоб не травмувався, коли падатиме (таких ми побачили тут багато людей), і дівчинка, яка під час психічних нападів б’є сама себе, щоб уникнути травм — їй надягають спеціальні рукавиці… Спостерігати це важко, але педагоги не вважають таку роботу тяжкою. Кажуть, що ставляться до цих дітей, як до звичайних. Наглядають за ними, обіймають, підтримують, годують, водять у туалет.
У відповідь на побачене уся наша група, разом із перекладачкою Валентиною, розплакалася — дуже сильний контраст із Україною. Попри це, багато німців вважають таку важливу для інвалідів підтримку — недостатньою.
БОРОТЬБА ІЗ ЗАЛЕЖНОСТЯМИ
У цьому напрямку працює державний міський відділ по роботі з наркозалежними та залежними від інших легальних та нелегальних алкогольних психотропних речовин і звичок. При відділі функціонує центр, що надає відповідні послуги.
Торік по допомогу сюди звернулися 683 людини, середній вік — 30-50 років (дітьми та молоддю займаються інші служби), частіше це — чоловіки з бідних, малоосвічених верств чи жінки, які пережили сексуальне чи домашнє насилля.
Важкозалежних людей, з якими ніхто не пов’язував надії на зцілення, — таких персонал вважає особливим досягненням. Значно більше тих, хто позбувся легшої залежності, але час від часу відчуває бажання повернутися до наркотиків, алкоголю чи азартних ігор. У такі моменти вони мають змогу звернутися до фахівців.
Ті, в кого є залежність, можуть прийти сюди, щоб переночувати, попрати речі, поїсти, поспілкуватися зі спеціалістами і позбавитися згубної звички.
Напрямки роботи — профілактичне інформування на вулицях, роздача стерильних шприців, надання медичної допомоги при інтоксикаціях, допомога в оформленні резюме чи документів для соціальної допомоги.
Дітям у школах про наркотики розповідають в ігровій формі, проводять тренінги для підлітків. Особливий фокус — на сім’ях, де стикнулися з різними формами залежностей, аби діти не повторили помилок.
З метою повернути залежних німців до нормального життя, окрім супроводу спеціалістів, тут пропонують заняття йогою, малюванням, спортом. Тобто, шукають мотивацію, на якій можна збудувати майбутнє.
«КАМЕНІ СПОТИКАННЯ»
Меморіальні комплекси жертвам Голокосту — євреям, яких переслідували і масово знищували у Німеччині під час Другої світової війни, розкидані по всьому світу. Цікаво, що пам’ять загиблих шанують і у Німеччині та країнах, які підкорилися Третьому рейху, пішовши слідами нацистів у «єврейському питанні».
На одній із вулиць ми побачили Куб пам’яті, що світиться, — згадка про голокост євреїв, на кубі написані імена загиблих.
Часто можна натрапити на вкарбовані у тротуари «камені спотикання» — бруківку розміром 10х10 см, бетонний куб із латунним покриттям та вписаними іменами, роками життя жертв, знищених нацистами.
Символічний проект «Stolperstein» («Камені спотикання») ініційований німецьким митцем Гюнтером Демнігом у 1996-му році і продовжується понині. Спрямований на вшанування жертв нацизму у тому місці, що виявилося для них останнім до того, як він чи вона стали жертвами нацистського терору. З коротких даних можна дізнатися: хто саме тут жив, куди був депортований і яка доля спіткала його після концтабору.
У нацистській Німеччині нищилися єврейські цвинтарі, а надгробні плити звідтіля використовували як тротуарні бруківки. Паплюження пам’яті мертвих було цілеспрямованим — людям доводилося ходити по надгробних плитах, наступати на їх надписи. «Штольперштайни» провокаційно натякають на цей акт, оскільки вони також позбавлені будь-якого захисту від нового осквернення.
Станом на жовтень 2017-го року у країнах Європи було закладено приблизно 50 тисяч «каменів спотикання», а 30 жовтня 2017-го встановлено перший за межами Європи — у Буенос-Айресі. Витрати покриваються за рахунок благодійних зборів і пожертв. До 2012 року вартість одного каменя складала 95 євро, з 2012-го ціна зросла до 120 євро.
Вшановують німці пам’ять і про голокост ромів. У місті Гайдельберзі ми побували в єдиному у світі Документаційному центрі сінті і рома.
Тут працюють дослідники, історики, педагоги, створено унікальну експозицію. Цікаво було дізнатися, що європейські роми до Другої світової були на однаковому рівні розвитку з німцями, працювали адвокатами, лікарями, військовими. Ці та інші факти засвідчують документи й архівні світлини.

Юлія КЛИМЧУК
(Закінчення у наступному номері)

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,