www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


22 кілометри пішки до роботи — шлях Віктора Мельника

21 Червня 2019 | Оприлюднив: | 71 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

13 червня у Facebook з’явилося повідомлення від Віктора Мельника про те, що він балотуватиметься до Верховної Ради. Керівник успішного лісгоспу, меценат і генеральний партнер молодіжного фестивалю Lesia Grand Fest. Але що ще про нього відомо?
Історія життя Віктора Мельника — звичайна для багатьох жителів нашого регіону: проста сім’я робітників із Рудні-Іванівської Ємільчинського району. Мама — доярка, тато — лісівник. Він — найстарша дитина у родині, на яку покладали практично всі обов’язки щодо господарства.
— Я часто бував із батьком у лісі. Він садив мене на свій мотоцикл, і ми їхали. Вчив, як збирати гриби, показував ягідники та розповідав, як зрозуміти ліс. Саме на таких лісових відпочинках, адже тоді не було змоги і не було де відпочивати, я зрозумів, що хочу стати лісівником, — розповідає Мельник.
До восьмого класу Віктор був відмінником, а от вже в десятому трохи з’їхав. Трапився навіть випадок, коли йому довелося порахувати кроки до школи, — їх було 95. Викладач географії таким чином покарав учня за запізнення на урок, пригрозив, що не поставить оцінку, поки той не порахує. Потім почалися дискотеки, в кіно ходили на індійські фільми, квиток на той час коштував 50 копійок. Але усі ці розваги потрібно було заслужити. Понеділок, середа — Віктор мив підлогу, потім рубав дрова, влітку збирав чорниці, після 8 класу ходив замість батька косити, заготовляли сіно в колгоспі. Молодших брата й сестру не так багато змушували працювати, але він намагався і їх привчати до роботи, на що вони дуже часто скаржилися батькові, що Віктор б’ється та змушує працювати. Єдине, чого не вчився свідомо робити, — доїти корів.
— Батько не дозволяв ніколи байдикувати. Постійно загадував роботу — картоплю полоти, мити підлогу, рубати дрова. Не було такого, щоб ми просто сиділи.
Віктора Мельника зараз багато хто знає як одвічного футбольного спонсора — він підтримує команди, допомагає влаштувати змагання. Любов до цього виду спорту з’явилася ще в дитинстві, коли він крадькома від батька, поки мама дозволяла відволіктись від роботи, тікав, щоб пограти у м’яча.
А коли хтось із дітей Мельників робив шкоду, було особливе покарання — батько примушував рубати дрова до самої ночі під світлом слабкої лампочки.
— Я постійно щось робив у дитинстві, — каже Віктор. — Саме це і допомогло стати тим, ким я є зараз. Незважаючи на постійну тяжку роботу, я вдячний батькам за моє виховання.
За цим типовим для багатьох сільських родин дитинством настав час обирати справу життя.
— Особливих вагань щодо того, ким стати, у мене не було. Змалку знав, що хочу працювати в лісі. Батько найняв машину і повіз нас із моїм другом до Малинського лісотехнічного технікуму. Вступили без особливих проблем.
Перший рік навчання був дуже важким: жорстка дисципліна і багато завдань. Після першого курсу, у 18, як і всі юнаки пішов служити.
— За час служби, а відправили мене до Мурманська, я багато подорожував. Бачив, що люди можуть жити краще, не віддаючи всі сили роботі.
Після служби повернувся до такого бажаного навчання. Успішно закінчивши технікум, пішов до керівника місцевого лісгоспу влаштовуватись на роботу. Вона була за спеціальністю, але дуже далеко від дому. Тоді Віктор Мельник і вирішив працювати простим робітником на нижньому складі, але бути біля батьків, адже він — їхня опора, старший син.
Недовго пропрацювавши робочим, молодому фахівцеві запропонували підвищення в іншому лісгоспі — посаду майстра лісу. До нової роботи було добиратись 22 кілометри, цю відстань Віктор проходив пішки. Згодом із другом дізналися про дорогу через ліс навпростець, так було ближче — всього 16 кілометрів в один бік.
— Трохи пізніше батько купив мені мотоцикла — «ІЖ». Не передати тих емоцій, коли я зрозумів, що цей подарунок для мене, — згадує чоловік.
Через півроку Мельника знову підвищили. Він став маркувальником. Тоді ж і з’явилися перші підлеглі.
— Тоді мене навчав і став на все життя своєрідним наставником Валентин Ейсмонт, він і досі очолює Коростишівський лісгосп. Він був дуже суворим, власним прикладом показував, як потрібно працювати. Відтоді я засвоїв багато уроків, один з них: щоб бути гарним керівником, треба, насамперед, працювати над собою і тримати дисципліну.
Після перебудови, як гарного фахівця, Віктора Мельника перевили в апарат Ємільчинського лісгоспу. Потім він став керівником лісозаводу Олевського лісгоспу. У 2007 році запропонували очолити Городницький лісгосп.
Два роки підприємство вставало з колін. Молодий керівник зробив усе, щоб вивести його на високий рівень. Йому це вдалось. Починаючи з 2011-го, Городницький лісгосп є одним із найкращих в області.
Уже багато років Віктор Сергійович докладає багато зусиль не лише для розвитку свого підприємства, а й для допомоги людям. Немає такої сфери, якою б він не опікувався, — медицина, освіта, спорт. Він намагається допомогти скрізь. Найбільше часу приділяє перейманню досвіду, цікавиться, як розвиваються галузі в інших областях, щоб запозичити щось нове для постійного розвитку.
— Завжди кажу, що не варто обіцяти людям того, що тобі не під силу виконати, і не варто лобіювати свої інтереси. У мене немає бізнесу, раніше не було на це часу, зараз — бажання, адже й без того вистачає роботи. Я просто хочу зробити якомога більше корисного і не бачу в цьому нічого поганого, — запевняє чоловік.
Тільки лінивий не чув історію про довгобудову міста — хірургічний корпус. Депутати Житомирської облради Віктор Мельник, Степан Нусбаум та Олександр Ющенко спершу віддавали кошти, що виділяють з обласного бюджету на округ, а потім домоглися, щоб будівлю взялися фінансувати з Державного фонду регіонального розвитку, адже всі об’єкти, які потрапляють до Фонду, — доводять до кінця.
Через велику зайнятість у Мельника не так багато часу. Проте, коли є нагода, він одразу їде до своїх батьків і проводить час із родиною.
Він пройшов багато складних випробувань і точно знає: якщо багато працювати і не зупинятися, то можна досягти неабияких висот.
Нові погляди, чіткі цілі та велике бажання служити людям — він той, хто не залишить у біді. «Не словом, а ділом!» — давній девіз Віктора Мельника.

Павло КЛИМЕНКО
Фото автора

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,