www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Таємниці Новоград-Волинського УРу

28 Червня 2019 | Оприлюднив: | 86 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

пішохідна екскурсія «Шляхами солдатського подвигу» для учнів школи №9 до філії Новоград-Волинського краєзнавчого музею «Гарматний напівкапонір №306»ОБОРОННІ СПОРУДИ ЗВЯГЕЛЬЩИНИ МАЮТЬ СТАТИ ВАЖЛИВИМИ ОБ’ЄКТАМИ В ПЕРЕЛІКУ ТУРИСТИЧНИХ МАРШРУТІВ
Минула вже сімдесят восьма річниця одного з найстрашніших днів у історії нашого народу, коли майже тримільйонна, загартована боями в Європі, армія фашистської Німеччини одночасно по всьому кордону напала на нашу країну.
22 червня 1941 року назавжди залишиться в генетичній пам’яті нашого народу як початок нескінченно довгого чотирирічного періоду смертей, голоду, страждань та поневірянь… Пам’ять про мільйони загиблих наших співвітчизників на фронтах, сотні тисяч розстріляних, закатованих, спалених живцем у тилу ворога, повинна стукати в наших серцях, поки ми, як народ, існуємо на цій землі.
Але роки невблаганно пливуть у своїй вічній людській заклопотаності, свідки тих трагічних подій вже відійшли у вічність. Настали інші часи, прийшли новітні технології, і пам’ять про події тих далеких літ поступово гасне. Сумно, коли при спілкуванні з молодими людьми виявляється повне незнання того періоду нашої історії. Складається враження, що воювали, страждали, гинули на нашій землі не їхні прадіди, а якісь зовсім чужі люди, і пам’ять про них необов’язкова… Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб прийдешні покоління знали правду про ті часи.
Та війна, особливо її початковий період, нерозривно пов’язана з нашим містом. До 1939 року, недалеко, при в’їзді в Корець, проходив державний кордон. Передбачаючи напад на країну із заходу, проводилося масштабне будівництво, так званої, Лінії Сталіна — багатокілометрової лінії укріплень, які повинні були призупинити агресора. Ці укріплення формувались із укріпрайонів, розташованих на найбільш небезпечних напрямках. Одним із таких УРів був Новоград-Волинський, який знаходився на найважливішій трасі «Львів — Київ». Складався УР із базового керуючого укріплення, свого роду штабу оборони, який керував діями біля двох десятків ДОТів, розташованих на крутих берегах Случі, а також вздовж головних доріг.
ДОТ — (мовою оригіналу) «долговременная огневая точка» — являв собою бетонний ковпак з амбразурами із товщиною стін більше метра. Майже всі вони були кулеметними і не несли великої загрози для наступаючої сторони. Кулемети «Максим» та ПД Дегтярьова успішно протидіяли наступаючій піхоті, але були безсилими проти броньованої техніки. Штабний ДОТ, так званий, «триповерховий», взагалі був без озброєння. Єдиний ДОТ, який міг стати серйозною загрозою для ворога, був озброєний гарматами 76 мм калібру. Знаходиться він на сучасній вул. Коростенській, де починається дорога на Таращанку. Правда, в 1939 році, коли кордон був переміщений далеко на захід, внаслідок реалізації таємного пункту пакту Молотова-Рібентропа про переділ Польщі, почалося гарячкове будівництво нових укріплень, і гармати були демонтовані і відправлені на нову захисну лінію,а гарматні амбразури були поспіхом замуровані.
У дитинстві ми з товаришами обстежували ДОТи в місті. Спочатку це були кулеметні, розташовані на крутому березі Случі. Товщина стін, стелі та несамовита сила вибуху, який розтрощив їх, вражала. На черзі був «триповерховий», який заворожував своєю таємничістю. Ранньої весни 1957 року я зі своїми друзями-однокласниками — Мишком Валінкевичем, Віктором Железком, Вовчиком Вороніним — зробили спробу потрапити до середини ДОТу і обстежити його. Перша спроба стала невдалою: наші кишенькові ліхтарики не змогли пронизати густу темряву підземелля. Лише змайструвавши смолоскипи, з руберойдом і толлю в якості горючої речовини, ми могли щось там побачити. Вхід до ДОТу був замурований цегляною кладкою, але в кутку був отвір, через який ми і протиснулись. Одразу, за метр від входу, стіною стояла темрява. Пам’ятаю нашкрябані надписи на стінах. Це були, в основному, дати, ініціали, деякі патріотичні гасла. Шестидесятирічна прірва в часі, на жаль, стерла з пам’яті точний зміст цих написів…
Запаливши смолоскипи, ми побачили вузький коридор біля чотирьох метрів завдовжки з люком у підлозі, прикритим металевою кришкою, на кшталт танкової. Праворуч починалися досить широкі сходи вниз, панелі були пофарбовані зеленою фарбою, електропроводка майже збереглась, а в патронах знаходились вцілілі цоколі електричних лампочок. Посередині приміщення другого поверху стояв круглий стіл і два крісла. Ці меблі були з алюмінію. З правої сторони починалися сходи, які вели вниз. На третьому поверсі, ліворуч, знаходилось досить просторе приміщення, абсолютно порожнє. Ми думали, що це була казарма. Праворуч височів до самої стелі металевий бак, мабуть, для води. У мерехтливому світлі смолоскипів ми нічого більше не змогли розгледіти. Коли ми спустились на перший поверх, хтось із нас підняв кришку люка і з силою опустив униз. Ми розуміли, що в замкнутому просторі звук буде оглушливим, але те, що увірвалось у наші вуха, я після більше, ніж шістдесят років, не можу ні передати, ні описати. Здавалося, все усередині було розірване цим звуком.
Але, на мою думку, найбільш цікава оборонна споруда знаходиться на території колишнього молочно-товарного комплексу Майстрівського колгоспу. Це — кулеметний ДОТ, до речі, абсолютно не пошкоджений, із броньованим ковпаком і чотирма амбразурами для кругового ведення бою. Діаметр споруди — 2,2 м, висота — 1 м.
Сліди від обстрілу ворога переконливо свідчать про калібр озброєння, з якого вівся вогонь, а також його напрям. Снаряди 20 мм, 50 мм та 37 мм калібру залишили красномовні сліди з південного та південно-західного напрямків у вигляді отворів глибиною від 40 до 100 мм.
Лише 200 мм товщина стін бронековпака зберігала життя захисників.
У нашому, відносно великому місті, є багато шкіл, інших навчальних закладів, у яких професійні історики дають дітям знання про минуле, проводять семінари. Хотілося б, щоб знайшовся один — молодий, завзятий патріот із гарячим серцем, із великим бажанням донести до дітей правду про ту війну не лише зі сторінок підручників, а й торкаючись шершавих стін оборонних споруд, де воювали, помирали наші прадіди і все ж перемогли. Згуртувавши навколо себе школярів, студентів (а я ще вірю, що не всі днями і ночами зависають в Інтернеті), ви можете проводити дуже цікаві екскурсії до оборонних споруд УРу, вивчати їх, складати карти їх розташування, вести пошуково-дослідницьку діяльність, відшукувати документальні дані про воїнів, котрі воювали і гинули в цих бетонних укріпленнях. Один лише броньований ковпак зі слідам влучань може багато розповісти про бої, які там велися. З якої сторони, якими силами, з яким озброєнням вівся наступ. Чим і як оборонялися наші воїни. Це все буквально «вкарбовано» на стінах цього укріплення.
А є ще напівзасипана південна частина ДОТу… Який простір для допитливого розуму! У колі інтересів майбутньої краєзнавчої структури повинна бути і перевірка тверджень О.Провоторова, що є в триповерховому ДОТі колодязь зі скобами, засипаний землею та камінням, і детальна, до дрібниць, перевірка досить, на мій погляд, сумнівних тверджень людини, яка в 1947 році три доби блукала підземними переходами, пройшла під річкою і вийшла на іншому березі.
А завдання керівників цього проекту: зробити цю саму по собі надзвичайно цікаву справу реально цікавою і для молоді.
І останнє. Декілька років тому я випадково зустрівся біля артилерійського ДОТу з двома людьми, які проявляли цікавість до споруди, розглядали, один навіть виліз наверх, фотографував. Почали спілкуватися. З’ясувалось, що краєзнавець із Києва, який спеціалізується на об’єктах оборонного призначення, привіз туриста з Німеччини. Іноземець був середнього віку, обвішаний фотокамерами, розумів нашу мову і був дуже люб’язним. З’ясувалося, що батько цього німця воював у цих місцях і був поранений.
Інтерес до оборонних споруд у Європі надзвичайно великий. Лінія Мажино, Атлантичний вал, лінія Маннергейма, укріплення Арпада в Карпатах є постійною «фішкою» на туристичних мапах. Мабуть, прийшла черга і до наших споруд стати важливими об’єктами в переліку туристичних маршрутів. А потрібно для цього не так вже й багато. Зацікавленість, небайдужість від влади, якась фінансова та матеріальна участь. Адже для туристів важливі не лише самі об’єкти, а й інфраструктура. Це — під’їзні шляхи, облаштування самих споруд і навколишніх територій. Маю на увазі руїни майстрівських ферм, які мають вигляд, наче після бомбардування. Це лише відлякує потенційних відвідувачів. А в нас є що показати, і не лише туристам, а й молоді, дітям та й дорослим жителям міста, які після відвідування оборонних споруд трохи інакше ставитимуться до нашої історії — славних трагічних та героїчних сторінок.

Ігор САВЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,