Серед жителів Новограда-Волинського дедалі більше вкорінюється думка, що місто — застигло в часі. Накопичені нерозв’язані проблеми тягнуть Новоград на дно, як камінь на шиї потопельника. Кожна з них поодинці, а особливо — всі разом вони являють собою не надто привабливе для містян та гостей «обличчя міста».
Парк культури та відпочинку порівнюють із пост-чорнобильською Прип’яттю, дороги все більше нагадують усіяну кратерами Місячну поверхню, згорілий Молодіжний центр може слугувати локацією для зйомок фільму-катастрофи… Зрештою, коли в соцмережах новоградці озвучували найболючіші міські проблеми, таких нарахували понад три десятки.
Більшість із них потребує не лише злагодженої й ефективної роботи всіх міських гілок влади, а й капіталовкладень (над їх залученням повинні працювати «менеджери» при владі, але не про це наразі мова). Проте є штрихи з «макіяжу міського обличчя», які можна було б поправити і в межах чинного бюджету. Була б на те воля…
Для прикладу, згадаємо про в’їзд у Новоград із боку Рівного. В’їзний знак, який десятиліттями гордо інформував автомобілістів, що вони наближаються до Новограда-Волинського, уже декілька років відсутній. На його залишках прихильники повернення місту його історичної назви вивели чорною фарбою «Звягель». Але й ця імпровізація вже не несе ніякої інформативності — залишки в’їзного знака заросли хащами, крізь які наш фотокореспондент відшукав «знак» лише з третьої спроби.
Проїхали знак. Минули залізничний переїзд (одразу перед яким нормальний асфальт, покладений 2012 року, переходить у типовий ямково-горбатий новоградський), і перед очима — пам’ятник невідь-кому. Просто обеліск на розі вулиць — без будь-яких табличок, символів, розпізнавальних знаків. Що мають подумати про це «велике мистецтво» люди, які вперше в’їжджають у Новоград? Яке враження в них складеться не тільки про дбайливих господарів у органах місцевого самоврядування, а й про містян, котрі таке допустили?
Не будемо переказувати епопею. Історію про «був кінь — не стало коня» новоградці знають. Утім, не зрозуміло, чому після бурхливих обговорень, громадських слухань, рішень сесії, виділення коштів на новий пам’ятник і т.д. це питання затихло? Так, ніби пам’ятник полковнику Тиші, який мав стати на місце демонтованому пам’ятнику воїнам Першої кінної армії, що потрапив під декомунізацію, оповив це місце своєю особливою тишею.
Очевидно, що поряд із багатомільйонними проблемами в’їзний знак і опорядження території на місці «декомунізованого коня» не виглядають аж надто непідйомними проблемами. Повторюся: була б на те політична воля.
І будемо сподіватися, що туристи, котрі завітають у Новоград на «Лесині джерела» через «західні ворота», навіть побачивши озвучені «принади», будуть милосердні й у силу своєї вихованості не ставитимуть незручних питань.