4 серпня минає 9 днів, як відійшов у вічність Михайло Іванович АРТЕМЮК, людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця, щира й талановита

«Був чоловік цей праведний і богобоязливий і віддалявся від зла».

Пішов зразок чесноти скромно і смиренно. Але він залишається дороговказом для всієї громади Свято-Михайлівської церкви Новограда-Волинського, яка його пам’ятає і шанує.

Це велика втрата для всієї громади. Ми висловлюємо щирі і глибокі співчуття усім рідним та близьким, розділяємо невимовний сум і тугу.

Михайло Іванович був взірцем милосердя, мужності, стійкості, ввічливості і такту, наставником, порадником і ревним Християнином. Він майже 30 років був регентом церковного хору Свято-Михайлівської церкви, душею і опорою її громади. Михайло Іванович безмежно любив Україну і Церкву Христову. Усе своє життя без останку віддав за створення Помісної незалежної і самостійної православної церкви України, яка є частиною Вселенської Православної Церкви.

Ми щасливі, що знали Михайла Івановича. Його добра вдача, щедрість, працьовитість, мудрість, глибокі переконання та істинна віра в Ісуса Христа дивували нас. Таким він і запам’ятається.

Важко висловити нашу скорботу — вона надто велика. Нехай хоч малою втіхою стануть добрі спомини і світла пам’ять про те, як чесно і гідно він прожив своє життя, як звучали у храмі озвучені ним послання Апостолів, молитви, піснеспіви та колядки, про голос, який проникав у серця і в найпотаємніші куточки людських душ. «Як багато нашого пішло з тобою! Як багато твого залишилось з нами!».

У скорботі низько схиляємо голови, молимося за упокій душі і просимо Милосердного Бога «оселити його душу у країні живих, у місці світлому, де всі святі і праведні спочивають».

Звертаємось до всіх про молитовну підтримку душі Михайла Івановича, про благочинні діяння і святу Літургію.

Віримо, що Всемилостивий Господь прийме його світлу душу у Царство Небесне. Вічная пам’ять.

Сумуємо, пам’ятаємо

Ось минуло 9 днів, як зупинилося серце люблячого чоловіка, турботливого батька — Миколи Степановича ПАРІЯ с.Тальки

Життя людське, мов тоненька нитка, обривається зупиняючи людину на життєвій дорозі. Пішовши в інший світ, Ти залишив по собі добру пам’ять. Тепла твого серця і душі вистачало для нас усіх. Ми ніколи не зможемо повірити в те, що навіки перестало битися Твоє серце. Плачуть за тобою усі стежки, плаче дім, бо немає господаря в нім. Пам’ять про Тебе — чиста і світла — назавжди залишиться в наших серцях. Хай буде пухом Тобі земля, а душі — Царство Небесне.

Хто знав, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом.

Вічно сумуючі дружина, діти, онуки, мати та рідні

6 серпня — 40 днів світлої пам’яті Людмили Авксентіївни БЕСШАПОШНІКОВОЇ

Ти пішла з життя такою молодою і вродливою. Ти була для нас опорою, порадницею, найпрекраснішою матусею. Ти весь час турбувалася про нас, забувала думати про себе. Спасибі тобі, рідненька, за турботу, життєву мудрість. Нехай наші сльози не тривожать твоїх снів, бо ти завжди з нами.

Вічний спокій тобі, рідненька.

У скорботі син, донька, сестри з сім’ями

3 серпня минає 2 роки, як перестало битися серце рідної, дорогої, люблячої дружини, мами бабусі — Раїси Іванівни УСТИНОВОЇ

Такої рідної, святої,

Такої доброї, як ти,

Такої щирої, простої

Вже нам ніколи не знайти.

Вічно сумуючі чоловік, донька, онуки та зять

28 липня минає рік від тяжкої втрати найкоханішого чоловіка, найкращого люблячого татуся — Олександра Миколайовича ГЕРАСИМЧУКА

Я далеко, далеко від Вас. Відійшов назавжди в небуття. Прикриває мене чорний хрест, не пускає холодна земля. Ні, мене не шукайте ви тут, бо зустрітись не можемо ми. Голосів ваших рідних не чуть. І даремно так плачете ви. Я стою біля ваших дверей, бережу ваші сни уночі. І не виплакати всіх вам очей, не відчути моєї душі. Я — у кожному подиху вітру, який лине на ваше чоло. Я — у кожному голосі пташки, що сідає на ваше вікно. Я — у шелесті ніжних берізок, у тремтінні трави й колоска. Дорогенькі, не лийте так слізок, певно, доля така вже моя. Одиноко лежати в могилі, вам назустріч не підійти. Ви пробачте за гірку цю розлуку й помоліться за душу мою. Прощайте, дорогі мої рідні, пам’ятайте і ви про мене завжди…

Сумуючі дружина, донька, батьки, брати, швагро та всі рідні

4 серпня минає два роки, як пішов із життя наш дорогий чоловік, батько, дідусь — Володимир Павлович КРАВЧУК

Ідуть роки, а біль втрати і туга не полишають нас. Якби ти міг ще довше жити, були б щасливі ми усі, але не в силах ми змінити Господню волю у житті.

Пам’ятаємо, сумуємо, Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Вічно сумуючі дружина, діти, онуки та рідні