Літні канікули традиційно є для місцевих спортсменів періодом, коли вони відпочивають, адже впродовж року невтомно трудяться в спортзалах заради перемог і рекордів. Як каже керівник клубу каратистів «Січ» Петро Корнійчук, небагато є приводів, коли грає Гімн України. Зокрема, якщо український спортсмен на змаганнях підіймається на п’єдестал. Спортивні перемоги — завжди вагоме досягнення для всієї країни. Хоча є в цьому і сумний акцент, бо на шляху до вершини спортсмени часто не відчувають підтримки держави, яку представляють. «Січовики» про це добре знають, але продовжують торувати нелегкий шлях вони — гордість для Новограда, один із найпрестижніших спортивних клубів України. Сподіваємося, після відпочинку в Карпатах на каратистів чекають нові здобутки, а як відпочивалося — наш наступний матеріал
У це важко повірити, але президент обласної федерації карате, у недавньому — керівник Національної молодіжної збірної України, колись мріяв стати лісником. Тому коли зараз потрапляє у ліс, як от у Карпатах, то відновлюється і заряджається.
— Якби була така можливість, я б жодного дня в місті не жив, — каже Петро Петрович, натхненний відпочинком у лісистих горах. Разом із ним на базу відпочинку в Тисовець Львівської області їздили 23 вихованці клубу «Січ» і ДЮСШ.

— Хоч літо для нас — це міжсезоння, але тренувань ми не припиняємо. Частину спортсменів акумулюємо, і вони займаються впродовж літа. Багато років поспіль ми їздимо в Карпати на збори — на короткий термін із насиченим графіком тренувань. Якщо зазвичай щомісяця в нас 12 тренувань, то в горах за 10 днів — 30!
Цікавий факт встановили вчені: тренування на висоті підвищує тонус спортсменів і якнайкраще сприяє фізичному розвитку. Клуб «Січ» свого часу став одним із піонерів зборів у горах.
Військово-спортивну базу Міністерства оборони в Тисовці обирають невипадково — на оптимальній для тренувань висоті працює спортивна база біатлоністів. Тут створена потужна інфраструктура: величезний спорткомплекс, гуртожиток, їдальня — усе це на лоні захопливої природи на висоті понад тисячу метрів. Тут тренуються спортсмени з усієї України. Зокрема, боксери: Олександр Усик, Василь Ломаченко, Олександр Хижняк, з якими наші каратисти час від часу перетинаються.
— Там збирається дружна спортивна сім’я, ми багато років спілкуємося, — ділиться Петро Корнійчук. — На базі хороше харчування та ідеальні умови для проживання. Не всім спортсменам нашого клубу вдалося туди поїхати — фінансова складова постійно заважає не лише на змагання їздити. От у мене 31 серпня декілька спортсменів (перші номери (!) в українському рейтингу карате) мали брати участь у відборі на чемпіонат світу, що проходитиме в Чилі, але вони, на жаль, не поїхали. Попри те, що клуб готовий був підтримати їх і організувати поїздку безкоштовно.
Чим ближча вершина — тим важче йти, — робить висновок тренер клубу «Січ». Більше травм, сильніші суперники, постійно треба долати стреси. У карате, як у боксі, боляче б’ють. Головного «січовика» часто питають, чи бойові мистецтва — це гра? «Ні, не гра, — відповідає. — У нас ламають носи, вибивають зуби, і ти ні за кого не сховаєшся». Інколи всі ці чинники послаблюють спортсменів, змушують відступати.
Через те, що не поїхали найсильнішим складом, ці збори тренер не вважає найкращими. Але радіє, що діти, які змогли поїхати, оздоровилися і зарядилися.
— Я щодня викладав у Фейсбуці розповіді про наше перебування в горах.
І уявляєте, за десять днів мені жоден із батьків не подзвонив, — каже Петро Петрович, — бо вони бачили на світлинах задоволених дітей, тримали руку на пульсі подій, до мене жодних питань не було. Останній день зборів ми провели на екскурсії у Львові, відвідали фестиваль, отримали ще порцію вражень. У Новограді батьки зустріли задоволених після відпочинку дітей. Друга половина «січовиків» днями поїхала відпочивати на два тижні на море в Миколаївську область.

Петро Корнійчук радіє, що в наймолодшому виді спорту в місті, який він розпочинав із нуля, створюючи базу і колег-тренерів, вдалося сформувати авторитет клубу, традиції, зміну поколінь. Спортсмени за рік беруть участь у 18 змаганнях різних рівнів, проводять щоквартальні клубні змагання. Існує рейтинг на основі залікових балів — кожен вихованець прагне потрапити в число кращих й отримати заохочення.

«Разом не лише тренуємося, а й дивимося кіно, ходимо в походи, їздимо в аквапарк, організовуємо дискотеки, беремо участь у житті громади, маємо власну екіпіровку з брендом «Січ», за якою нас впізнають», — констатує Петро Петрович.
Від сільського пацана з Таращанки він пройшов шлях до тренера Національної молодіжної збірної, яку тренував п’ять років, здобувши найкращий командний результат в історії незалежної України. Так сталося, що з престижної посади довелося піти, але авторитетний наставник лишився тренувати каратистів у Новограді.
Найбільше тренеру хотілося б бачити в спортивній галузі людей, які прагнуть змінити її на краще. У тому числі, серед представників влади і, зокрема, профільного управління. Для того, аби найкращі місцеві спортсмени, які показують результати в спорті вищих досягнень, коли бракує коштів поїхати на престижні змагання і привезти медалі, не задавали більше питання: «А для чого тоді ви нас виховуєте?!».