5 травня студенти Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму провели акцію з вшанування воїнів, які захищали наше місто від німецько-фашистських загарбників. Шістдесят юнаків та дівчат з груп №112 (класний керівник Дзюбенко С.В.), 111 (Онікієнко С.М.) та 203 (Кудрявцева О.М.) прийшли на правий берег річки Случ прибрати сміття навколо двох дотів Новоград-Волинського укріпленого району №7.
Перед початком акції, поряд з дотом Лук’яненка, студентам розповіли про трагічні події 68-річної давності, коли частини 14-ї німецької танкової дивізії 5 червня 1941 року вийшли на околиці Новограда-Волинського і, фактично, одразу захопили західну частину міста. 206 стрілецька дивізія та 19 механізований корпус радянських військ не зумів закріпитися на правому березі річки Случ і невдовзі відійшов у бік Житомира.
Радянські бійці залишилися в дотах один на один з німцями, які не могли переправитися через річку в зв’язку з тим, що Житомирський міст було підірвано. Знайшовши зручну переправу в районі вулиці Щорса, німці, в другій половині дня, 7 липня, здійснили першу спробу переправитися на протилежний берег. Однак прицільний кулеметний вогонь радянських солдат не дозволив їм цього зробити. Наступного дня німці встановили гармати на фортеці і прямою наводкою почали обстрілювати доти. Зав’язався запеклий бій, у результаті якого загинули майже всі воїни обох дотів. У доті Петрякова знаходилося 9 бійців, а в доті Олександра Лук’яненка — дванадцять.
Пошуківцям житомирського військово-патріотичного клубу, який очолює П.П.Шмуневський, вдалося встановити імена 7 бійців, а решта прізвищ ще встановлюється. Події липневих днів 1941 року стали надбанням історії завдяки спогадам Олександра Лук’яненка. Він дивом залишився живим, пройшовши через три німецьких концентраційних табори.
Саме таку історію почули студенти технікуму і з завзяттям взялися до впорядкування території навколо обох дотів. На превеликий жаль, роботи їм вистачило. Якщо сміття в доті Лук’яненка та на прилеглій території група №112 прибрала досить швидко, то дот Петрякова був у жахливому стані. До руйнувань, що завдали німці під час штурму об’єкта, додалося ганебне ставлення жителів Новограда-Волинського, які перетворили місце загибелі наших солдат у величезний смітник. Дві групи студентів, а це біля 40 чоловік, три години вигрібали непотріб, однак так і не зуміли до кінця прибрати дот. Більшість студентів збирала сміття, декілька чоловік вирубували чагарник, яким густо заросли рештки військової споруди, а інші копали яму, де згодом закопали нечистоти, принесені сюди людьми без пам’яті і совісті. Єдина людина, яка прийшла на допомогу студентам, був мешканець найближчої до доту садиби. Він переказав спогади своїх рідних, які були свідками останнього бою наших солдат. Потім приніс сокиру і допомагав зрубувати чагарник.
По завершенню прибирання дотів студенти прочитали вірші про війну і пообіцяли невдовзі повернутися до дотів та завершити їх прибирання. Тут же народилася ідея перетворити «Стежину пам’яті», в яку повинен увійти командний пункт укріпрайону №7, дот Петрякова, дот Лук’яненка, оглядовий майданчик, парк Перемоги, Будинок офіцерів та штаб бригади. З’єднавши всі ці об’єкти в одне ціле, можна створити новий екскурсійний маршрут про військову сторінку Новограда-Волинського. Поза всяким сумнівом, такий проект буде найкращим пам’ятником воїнам, які загинули зі зброєю в руках, захищаючи рідний край.
І саме тоді відомий вислів «Никто не забыт, ничто не забыто» з гасла перетвориться в щире переконання.