«Я — України син, України… Тут я втішу своє серце», — зворушлива синівська вірність Вітчизні Олександра Довженка. Митець відомий світові як талановитий письменник, геніальний режисер, художник, філософ, його творче надбання є невід’ємною частиною могутньої світової культури. З невимовною гордістю вимовляємо: Олександр Петрович — наша національна гордість, основоположник українського кінематографа, світосяйний геній українського народу. Світова кінокритика визнала Довженка першим поетом кіно, а його кінопоеми — шедеврами світового кіномистецтва. Першим поетом кіно назвали американці, Гомером XX ст. — греки, японці вважали, що їхні фільми створено під впливом українського режисера, а Чарлі Чаплін назвав єдиним у слов’янському світі: «Слов’янство дало світові в кінематографії одного митця — О.Довженка. Тож велике щастя для вас, що Україна має такого славного сина і воістину великого художника».
З нагоди 125-річчя з дня народження кіномитця маю бажання висловити слова пошанування.
Твори Довженка стали класикою українського красного мистецтва, що продовжують свою справу, тривожать нас і нині, будять наше сумління бути справжніми патріотами своєї Батьківщини. Мені надзвичайно імпонує гуманістичне, естетичне кредо, яке втілив у творчості, — працювати на позитивних імпульсах, дбати про атмосферу добра, доброзичливості, правдивості, чесності, бо сам слідував і будував життя правдою.
Це дало підставу поету Андрію Малишку висловити високу оцінку митцю: «Правду життя підіймав до рівня серця, а серце ніс високо». Чесний і принциповий, не терпів фальші: ані в житті, ані в мистецтві «…не слід хитрувати з читачем». «Любіть працю на землі. Любіть землю! Без цього не буде щастя нам і дітям нашим на цій планеті», — такі прості і святі поняття, чесне і проникливе їх осмислення, на мою думку, показують митця володарем душ. Людиною, що уособлює в собі радощі й болі свого народу, вірить у його національне відродження і виховує читача на позитивних прикладах.
Мистецтво покликане звеличувати народ. Великі митці йдуть до людства попереду своїх народів, як речники їхніх дум і устремлінь. Саме так сприймається його висока людяна гуманістична творчість. У цьому — уся велич О.Довженка. Не було такого виду мистецтва, що їх не торкнулася б його допитлива, весь час вируюча думка, він завжди був переповнений ідеями. Його орлиний політ думки дає пояснення, що народ із його мудрістю, красою душі, глибокою людяністю — головний герой фільмів, що принесли світову славу.
І кіно повністю його заполонило: «Я відчув інстинктом і збагнув розумом, що кіно і є тим могутнім засобом, через який я зможу в достатній мірі виявити себе як художник. Це — найголовніший смисл мого життя», — зізнався митець.
Ще в 1958 році на всесвітній виставці в Брюселі фільм «Земля» визнано одним із найкращих фільмів усіх часів і народів. Кожен його твір: «Арсенал», «Звенигора», «Повість полум’яних літ», «Поема про море» та ін. — відповідав основному — змістові народного життя, у якому народ був для нього найвищим мірилом. А звідси і основний орієнтир — мала батьківщина, с.Сосниця на Чергнігівщині, якою надзвичайно дорожив, сповнений любові до свого національного коріння. Я би сказала, послідовної синівської його відданості, що становила вагому частку його життя і героїв творів. Тут сформувався як митець, увібравши в себе морально-етичні ідеали, життєві цінності, культуру рідного народу — у світ мистецтва, високої культури прийшов із глибинних надр українського народу. «Створювала мене українська земля, — писав Довженко, — годувала хлібом і медом, поїла думками і почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу».
«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, своєрідна енциклопедія сільського життя країни кінця XIX і поч. XX ст., віддана і щира любов до своєї землі, Батьківщини, свого роду і народу, мудре ставлення до всього живого.
Дослідники творчості кіномитця наголошують, що численний творчий доробок — ніби одна книга про час і народ: упевнено вважають прологом творчості «Зачаровану Десну», а вивершенням — «Поему про море». Між ними — низка новел, оповідань.
«Україна в огні», «Щоденник» принесли Довженку багато життєвих і творчих неприємностей. Усі удари долі витримував мужньо з гідністю людини, безжальною вимогливістю до себе, переконаний у своїй правоті. Дивлячись на фотографії, уявляєш його спокійним зовні, але не тільки внутрішньо, адже істинне життя внутрішнє. На моє глибоке переконання, потужний талант Довженка, образно кажучи, як коштовний діамант, вигравав багатьма гранями. За влучним висловом А.Малишка: «Довженко — як самоцвіт, а в ньому починають світитися все нові й нові грані. Залишився, як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить».
А ще не можу не сказати про його незрадливу любов до рідної мови, як він відчуває силу художнього слова, його мускулатуру, знає йому шану, щирим словом промовляє: «Хочеться кожне слово помити в українській криниці, де дівчина воду брала, і поставити слова чистими рядами. Хотілось би вишити слова, мов червоні квіти на холодних рушниках, і розвішати в кожній хатині». Назавжди запам’ятала і цитую при нагоді.
Без перебільшення доходжу висновку, що О.Довженко — великий майстер, експериментатор, що створив кіноакадемію, яку досліджують кінознавці різних країн. Мистецтво — на те воно й мистецтво, що живе весь час, доки творить. Митець своїм образним світом і мелодією художнього слова тамував спрагу до відчуття цінності свого буття. Таке мистецтво потрібне нам і сьогодні. Філософський вислів: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», — варто пам’ятати.
О.Довженко належить вічності як геній екрана і пера серед найбільших світочів людства. Належить до обраних, життя яких у творчості триває посмертно. «Я належу людству», — скромно сказав великий митець.