Щодня в мережі з’являється купа дописів із фото, які свідчать, а іноді й кричать, про нагальні місцеві проблеми. Окремі чиновники зрідка ці дописи коментують (слід подякувати їм за це), утім на вирішення проблем це впливає далеко не завжди. Тож усе свідчить про необхідність для влади переформатуватися, і не бачити цього може лише сліпий. Навіть звикнувши до негараздів нашої провінції і маючи «білу печінку», варто лише виїхати за межі Новограда, як одразу будеш прикро вражений, повернувшись назад. І з цим щось треба робити.
«НАЧЕ В Д…ПІ»
Міста, як і люди, викликають різні асоціації. «Враження, що ми в’їхали в д….пу», — такою асоціацією про Новоград днями поділилася знайома, повернувшись із Хмельницького. Мала на увазі вулиці без освітлення. Попри те, що на годиннику була 21 година, і темнішає тепер, восени, значно швидше. Я спробувала заперечити, мовляв, не порівнюй провінцію з обласним центром…
За кілька днів, вийшовши ввечері на фортецю з друзями з іншого міста, сама сконфузилася і погодилася: це просто жах! Мало того, що цікаво провести час у Новограді складно, бо нема куди піти, так ще й візитівки міста стали приводом… захотіти провалитися під землю.
А ми ще хотіли бренд Лесі Українки осучаснити для туристів? Викликати цікавість до мистецтва за відсутності елементарних умов на вулицях міста — це така нова туристична принада? Хммм…. Та нам би хоч ліхтарі включили, і ми вже були б раді.
Цими днями мережу справедливо засипало наріканнями містян на запізніле увімкнення ліхтарів. Хтось із дописувачів повторив порівняння моєї знайомої, пробачте, з д...пою, не стримавши негативних емоцій від неосвітлених вулиць. Що казати про околиці, коли зараз й у центрі ліхтарі вмикаються так, ніби надворі триває літній час. Осінь, як, традиційно, і зима, прийшла до комунальників несподівано?
ДОПОМОЖЕМО ВЛАДІ ПОБАЧИТИ ПРОБЛЕМИ РАЗОМ?
Місцеві групи у Фейсбуці справді могли би стати компасом успішної роботи чиновників. Сучасні реалії давно вимагають дієвої реакції влади на дописи в мережі. Якби хтось у міській раді відслідковував проблеми, про які розповідають містяни (не для образ, а «смикаючи» відповідальних осіб задля їх вирішення), то це позитивно вплинуло б на імідж місцевого керівництва.
Утім, реакцію влади можна порахувати на пальцях однієї руки — проблем лишається багато, ще й виникають нові. Можливо, відповідальним особам немає часу відслідковувати прикрі дописи в Інтернеті? Тоді «Звягель» пропонує слідкувати за ними на сторінках нашої газети. Може, таким чином проблеми швидше вирішуватимуться?
Світлини з вулиці Лідівський Шлях днями виклав у місцеву групу мешканець Ярослав Сорока. Фотофакти чудово демонструють стан місцевих вулиць на околицях.
Реакція містян на цей допис засвідчила, що люди чекають на реакцію влади: «Дорога між 15-тим і 16-им садочками не ремонтувалася ніколи. Скоро осінь, і мами дітей обох садочків знову відчують «принади» пересування бездоріжжям. Ще машини їдуть і доводиться «влипати» в паркан!».
«А мамочкам нашого мікрорайону, щоб пройти до ДНЗ №9, треба подолати з «посьолка» смугу перешкод. Доріг немає — лише м’яке покриття, яке під час дощу перетворюється на суцільні калюжі. Узимку, якщо самотужки не почистити вулицю, то з дому можна не виходити».
«Це ходіння мамочок із перешкодами спостерігаємо по всьому місту! Як дістатися до садочків, — наших чиновників мало хвилює».
«МОТИВУВАТИ ЧИНОВНИКІВ ПРАЦЮВАТИ»
Мешканець міста Олександр Поліщук прокоментував: «Типова ситуація для міста, зокрема, для приватного сектору. Яким чином місто поділили на два класи? Перший — це люди з багатоповерхівок, на які виділяють кошти з міського бюджету: на ремонт дахів, ліфтів, утеплення будинків, встановлення вікон і дверей, асфальтування прибудинкових територій тощо. Другий клас — не виділяється з міського бюджету взагалі нічого. Неможливо добитися простих речей, наприклад, прибрати вуличний змет. Наслідки несвоєчасного прибирання — забита зливова каналізація, підтоплення приватних будинків. Жителі приватного сектору не вимагають багато! Зробіть дороги, освітлення, приберіть вуличний змет. Яким чином потрібно мотивувати чиновників працювати?».
Люди скаржаться, що заяви до деяких депутатів щодо проблем мікрорайонів іноді не вирішуються по два роки. «Скільки потрібно стукати у двері, які не відчиняють?» — запитують містяни.