Автовокзал.
Біля каси…
— Ви мені знайомі, — сказав немолодий чоловік у кепці сусідові по черзі.
— А я вас уперше бачу, — з подивом, але стримано відповів з пишним русявим волоссям одноліток першого.
— То вибачте.
— Нічого.
— Н-дааа…
— Що? Щось не так?
— Ні, ні. Усе нормально. Просто я ще перебуваю під певними враженнями.
— Хорошими чи…
— Однокласниць сьогодні зустрів.
— Це добре!
— І не впізнав їх!
— Це погано.
— Давно не бачив. Ось і…
— Зрозуміло. А вони?
— Хто?
— Однокурсниці?
— Що, однокурсниці?
— Впізнали вас?!
— А! Еге ж! Ще й як упізнали! Виходить, той, що я мало чим змінився. Виходить, що я молодой!
— А вони?
— О-о! Як справжні тьотки!
— «Як справжні тьотки»?
— Ні, як баби!
— А у вас онуки є?
— Аякже! Двоє!
— Ось бачите. Двоє!
— А до чого тут онуки? «Сорок п’ять, сорок п’ять — баба ягідка оп’ять»! Хи-хи!
— То ви — баба?
— Як-к-к??! У мене ж вуса!
— І баби зараз вуса носять. І бороди. Навіть співають.
— Ну ви загнули! Так тож ті, як їх, транс-с-фор-матори.
— Трансвестити.
— О-о! Точно! Транс-сці-сці… Коротше, я мужик. І на мені штани. І в штанях є…
— Я зрозумів. Мужик. Тобто, дід.
— Ну, знаєте! Дід не дід, а ваша черга. До каси. Може, часом, нам по дорозі? Мені на Житомир? А вам?
— А нам на Київ. Слава тобі, Господи!..