1 лютого 1926 року на засіданні комітету технікуму було заслухано питання про українізацію навчального закладу у відповідності з директивними вказівками. Було вирішено на 1-му курсі ввести обов’язкових 2 години української мови додатково до навчального плану, викладати доручили М.М.Бернатовичу.


Студенти, які знали українську мову в обсязі програми ЖЗТ, повинні були негайно подати заяви про звільнення їх від вивчення української мови, їм призначався іспит; у випадку нескладання якого вони зараховувалися до обов’язкового вивчення рідної мови. Факультетна комісія склала також робочий план щодо українізації (саме такий термін вживався тоді) викладачів та термінології дисциплін, які викладалися.
Велика увага приділялася практичним навичкам майбутніх спеціалістів. Так, по закінченню теоретичних занять розпочиналася польова літня практика студентів ІІ, ІV курсів неподалік Житомира. Учні ІІІ курсу командирувалися на Поділля для практики та стажування. Студенти-першокурсники практикувалися безпосередньо в технікумі. Про своє студентське життя учні технікуму цікаво розповідали в стінгазеті «Вперёд».
Викладацький склад технікуму 1925 року підготував план реконструкції господарства на наступне триріччя. Цим проектом було передбачено створення належної агробази, планувалося також спорудження в господарстві покривного, прокатного та зерноочисного пунктів, поновлення садків, плодового питомника, молочного господарства, удосконалення технології переробки плодів та овочів.
Для задоволення потреб народного господарства в спеціалістах, при технікумі працювала також землемірна профшкола, були організовані курси, де навчалися слухачі з Житомирського, Полонського, Овруцького, Коростенського і Звягельського повітів, загалом із 56 волостей. Вимоги до курсантів були незначні, рекомендуватися на навчання міг курсант, «який уміє читати та зможе висловити свої думки на папері».
Утримання на 4-місячних курсах здійснювалося за рахунок губземвідділу. А взимку, крім того, влаштовувалися селянські с/г курси, як правило, 2 місяці (лютий, березень). У селі не тільки селяни-городники, а й молодь була зовсім неписьменною, тому курси покликані були в доступній формі збагатити селян знаннями з агрономіки, передового сільськогосподарського досвіду. Протягом 145 годин вивчали основи таких наук: «природознавство», «суспільство та його устрій», «погода та спостереження за нею», «економічна географія», «господарство слухачів і господарство України», «землеустрій».
Серед 110 студентів переважали юнаки. За національним складом студенти розподілялися таким чином: українців — 93, росіян — 6, євреїв — 6, поляків — 3, інших національностей — 1. Шість студентів-першокурсників (19-24 роки) були одружені. Збільшилася кількість студентів, які отримували стипендію, тепер кожен четвертий успішний студент отримував матеріальну допомогу від держави (на що кожного року в середньому витрачалося 5-6 тис. крб), разом із тим для 41 майбутнього землеміра навчання залишилося платним. Покращився і побут: 32 учням були надані кутки в «будинку пролетарських студентів», 64 жили в окремих кімнатах, 14 — з родичами. Майже кожен студент до вступу в ЖЗТ працював від 1 до 4 років у сільському господарстві.
З кожним роком поповнювався бібліотечний фонд. У 1926 році нараховувалося 9580 примірників.
1927 року вийшов перший номер студентського журналу «Шляхом життя». Редбюро в звертанні до читача підкреслювало: «Перший випуск нашого студентського журналу — це перший початок роботи на широкому ідеологічному полі студентського життя нашого вишу.
Та через рік у житті технікуму сталися значні зміни. VIII Волинський окружний заїзд Рад вирішив клопотати перед урядом про відкриття в м. Житомирі сільськогосподарського інституту. Наркомос у 1929 р. вирішив закрити землеустрійний технікум, але відкрити Волинський сільськогосподарський політтехнікум із факультетами рільничим та землевпорядним, тобто йшлося про реорганізацію ЖЗТ. У своєму листі до президії Волинського окружного вик. комітету за №1260 директор ЖЗТ Михалевич переконливо просив виділити для агрономічного факультету інші приміщення, залишивши наявну навчальну базу землевпорядному факультету.
У 1927 році майже весь склад учнів технікуму був переведений у Харківський інститут організації території, а на базі, що лишилася з числа учнів профшколи і курсантів, був організований технікум, як середній спеціальний навчальний заклад. У січні 1938 року технікум був переведений у м.Коростень.
У червні-липні 1941 року в умовах щоденного повітряного бомбардування технікум провів державні іспити для 21 учня останнього передвоєнного випуску. І багатьом викладачам, випускникам, колишнім 270 учням довелося взяти в руки зброю, щоб боронити рідну землю. Далеко не усім пощастило залишитися живим.
Війна завершилася. Відроджувалося зруйноване господарство. У червні 1944 р. було вирішено відновити роботу ЖЗТ. У відповідності з Постановою Раднаркому УРСР №339 від 07.06.1944 р. розпочалося відновлення с/г технікумів в районах, звільнених від фашистської окупації. Для відновлення технікуму було виділено 5 аудиторій колишнього землемірного училища (тоді в Житомирі по вул.Івана Франка, 14) та 3 кімнати, які на той час були заселені колишніми працівниками евакошпиталю №5452. Частина приміщення була повністю знищена. Лише на 25-50% були обладнані кабінети геодезичний, фізичний, креслення, військовий. Хімічний не мав майже ніякого обладнання.
Навчання довелося починати за навчальним планом І програмою, затвердженою в 1941 році, що, певна річ, не відповідало вимогам того періоду. У бібліотеці, яка до війни нараховувала понад 20 тисяч книг, лишилося всього 2288 книг, проте вже в 1944 році було закуплено 483 томи на суму 1173 карбованці. Особливо не вистачало підручників зі спеціальності, довідкової і художньої літератури, було обмаль приладів, мрією залишилися і читальний зал, майстерні, лазня.
У відповідності з рішенням НКЗС від 29.12.1945 р. було зобов’язано дирекцію Крошенського сільськогосподарського технікуму плодовоовочівництва забезпечити майбутніх землевпорядників дворазовим харчуванням і комунальними послугами. Не вистачало електроенергії, приміщення освітлювалися гасовими лампами. Серед викладачів, які прийшли в технікум після війни, 11 мали вищу освіту, 2 — середню, лише 3 з них працювали тут до війни. Довелося відновлювати і підсобне господарство, на яке було виділено 30 га землі і 2 коня, — жодного трактора чи автомобіля.
Наказом Народного комісаріату земельних справ УРСР №173-К від 19.02.1946 р. директором відновленого Житомирського технікуму землевпорядкування призначили Поляновського Бориса Петровича, який змінив першого повоєнного директора Костянтина Михайловича Чулаєвського. Викладачі разом із студентами у вільний від уроків час по-ударному працювали над створенням належної навчальної і матеріальної бази технікуму. У належний стан було приведено навчальний корпус із господарськими будівлями. Частину майна Крошенський технікум передав землевпорядному технікуму. І це була відчутна допомога. Лабораторії, навчальні класи поповнилися приладами. Для занять спортом було закуплено лижі, м’ячі, волейбольну сітку.
Уже восени 1944 року на ІІІ курс було зараховано 14 учнів, а в 1945-1946 н/р на І-й — 90 і на ІІ-й — 49 учнів. Вдалося забезпечити технікум майже усіма викладачами. Та вчитися довелося нелегко, у бібліотеці не вистачало підручників, художньої літератури, бракувало зошитів, олівців. Щоправда, краще було з житлом, усіх учнів розмістили в гуртожитку сільськогосподарського технікуму на Крошні. Незважаючи на такі умови, учні технікуму (після війни 62% складали жінки) отримували досить непогану на той час підготовку, окремі з них працювали на відповідальних посадах: викладачами в рідному технікумі, спеціалістами республіканського і облуправлінь землевпорядкування, в апараті Київського ОК КП (б)У, Міністерстві землеробства УРСР. Випускнику технікуму, професору Казанського лісотехнічного інституту К.С.Тишкевичу було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки.
У 1946 році до технікуму було прийнято 65 учнів на І-й курс, ще 92 — продовжили навчання на ІІ-му і ІІІ-му курсах. Тривав ремонт двоповерхового навчального корпусу, гуртожитку, почалося будівництво студентської їдальні. Навчальні кабінети поповнилися кутомірними інструментами, вимірювальними стрічками, нівелірами та ін. Було закуплено майже 900 книг, оформлено передплату на журнали «Советское студенчество», «Перець», «Україна» тощо. Технікум отримав приміщення площею 68 кв. м для студентського гуртожитку, проте не вистачало коштів, щоб придбати хоча б кілька десятків подушок, матраців, шаф, провести радіо. Власними силами викладачі та учні відновили списану вантажівку ЗИС-5, було придбано для навчального господарства також жатку-самоскидну, сніпов’язалку, два вози, плуг, що сприяло кращому обробітку закріплених за технікумом площ.
Проте за десять повоєнних літ технікуму не вдалося створити в Житомирі відповідну виробничу базу, житловий фонд для учнів та викладачів, хоча в ЖТЗ на денному відділенні навчалося вже майже п’ятсот і на заочному (працює з 1952 року) — 351 студент.
У 1956 році при технікумі було відкрите І бухгалтерське відділення.
З метою покращання підготовки спеціалістів для сільського господарства, зміцнення навчальної бази, поліпшення матеріально-побутових умов учнів та наближення технікуму до виробництва Житомирський облвиконком 20 червня 1958 року приймає рішення про переведення Житомирського технікуму землевпорядкування в село Ярунь Новоград-Волинського району. Отже, усьому колективу довелося втретє міняти прописку свого навчального закладу. Для розміщення ЖТЗ в Яруні були виділені двоповерхові приміщення, приміщення РВВС, редакції, готелю, Будинку піонерів, контрольно-насіннєвої лабораторії, низка господарських приміщень (гаражі, сараї, склади).
У приміщенні колишньої райспоживспілки розмістилася бібліотека технікуму, а на базі Ярунської чайної було організовано їдальню для харчування учнів. Більшість переданих технікуму приміщень потребувала капітального ремонту і Міністерство сільського господарства республіки виділило на це 500 тисяч карбованців.
Новоград-Волинський райвиконком передав для потреб технікуму 15 гектарів. Міністерство сільського господарства вирішило забезпечити технікум 2 автомашинами ГАЗ-51 та причіпом. Директор технікуму Полянський подбав про забезпечення педагогічними кадрами, і як належить, 1 вересня 1958 року розпочався новий навчальний рік на новому місці. Між іншим, тим же рішенням облвиконкому передбачалося перейменувати ЖТЗ у Ярунський технікум землевпорядкування, та, дотримуючись історичних традицій, вдалося зберегти найпершу назву — Житомирський технікум землевпорядкування.
Житомирський технікум землевпорядкування став одним із провідних середніх спеціальних навчальних закладів республіки. На навчання до Яруня прибували юнаки і дівчата з багатьох областей нашої та інших союзних республік. У 1961 році при технікумі відкривається ще одне відділення — планове. Кращі педагоги намагалися запроваджувати нові норми і методи навчання, що, безперечно, сприяло підвищенню професійної підготовки кадрів для села. Під керівництвом викладача В.Хильмана учні встановили зв’язки зі спорідненими навчальними закладами інших республік. Разом зі своїм наставником побували в багатьох регіонах Союзу і самі приймали гостей.
Викладачі технікуму, особливо землевпорядного відділення, творчо підходили до назрілих проблем. Як результат, завідуючий відділенням В.О.Костик став співавтором з іншими колегами підручника «Геодезия» (Москва, «Надра», 1986) та «Практикума по проектированию и организации землеустроительных работ» (Москва, Агропромиздат, 1989), розробив кілька варіантів удосконаленої програми зі спеціальності «землевпорядкування». Чималий внесок у розробку нових форм навчання й виховання внесли також викладачі М.О.Рог, М.І.Олійник, О.С.Фурманенко, Г.О.Норинчак, О.П.Денисенко, О.Г.Григорук та ін.
Більше 15 викладачів, маючи вищу освіту, без відриву від виробництва закінчили педфакультет Української сільськогосподарської академії, пройшли перепідготовку в кращих вишах України, Білорусії, Російської Федерації, раді науководослідних установ. Ще тіснішими стали контакти з науковцями інституту інженерів землевпорядкування Житомирського сільськогосподарського інституту.
Члени циклових комісій розробили низку цікавих методичних розробок, кращі з них були схвально оцінені на Республіканській виставці технічної творчості і передового педагогічного досвіду. Цікаві розробки на рахунку таких викладачів, як В.О.Байда, Л.К.Бовсунівська, Є.М.Хлєбнікова.
В умовах переходу до нових форм господарювання вирішальну роль має тісне поєднання теоретичного курсу з виробничою практикою майбутніх спеціалістів. З цією метою технікум уклав договори на проходження виробничої практики учнями у філіалах іституту «УкрНДІземпроект».
Директор навчального закладу В.І.Норинчак, який прийшов у 1970 році, упродовж багатьох років намагався запроваджувати в навчально-виховний процес кращий педагогічний досвід. Тоді на базі технікуму було створено машинно-лічильне бюро, яке обслуговувало місцевий колгосп і сусідні господарства з обробки облікової документації ЕОМ типу «Искра-1030».
Нагальною проблемою залишалася відсутність сучасного студентського гуртожитку. Тож довелося з групою студентів побувати на прийомі в першого заступника голови облради А.Зорі. Він згодився на це будівництво, яке розпочалося, але, на жаль, заморозили…
Технікум придбав навчального обладнання на суму понад 50 тисяч карбованців. Складовою частиною навчального процесу стала комп’ютерізація. Майбутні бухгалтери, плановики в 90-ті роки із задоволенням працювали за обчислювальними машинами. У технікумі було обладнано 5 кабінетів з обчислювальною технікою.
20-22 випускника щороку отримують дипломи з відзнакою. Деякі дипломні проекти випускників ЖТЗ рекомендували до впровадження у виробництво. Кращі учні направляються на роботу в науково-дослідні установи, провідні господарства республіки.
Гордість технікуму — його колиші учні, які здійснили помітні дослідження в науці про землевпорядкування. Це — Г.Г.Мартинюк (м.Донецьк), М.М.Костриця (м.Київ), Л.Т.Трохимець (м.Житомир), Л.Я.Новаківський (м.Київ) та багато інших. Мені, викладачеві історії, спільно зі студентами вдалося дослідити і видати історію ЖТЗ, цікаві сторінки з історії Яруня, за що був удостоєний Подяки Міністерства сільського господарства України…
Звісно, що зміни в освіті в роки незалежної України торкнулися і цього технікуму, який тепер є стуктурним підрозділом агроекологічного університету. Колектив на чолі з О.В.Гончаруком дбає про удосконалення навчально-виховного процесу, підготовку хороших фахівців на ринку праці.