Другий сезон реаліті «Громада на мільйон. Спеціалісти», що стартував 14 вересня на «1+1», запам’ятається тим, що участь у ньому взяла очільниця міського відділу культури і туризму Лариса Заєць. Минув тиждень, а містяни досі обговорюють резонанс, який викликала передача.
Під прицілом відеокамер, де ключовим є обмін спеціалістами між громадами, Лариса Вікторівна виглядала не так, як хотілося б містянам. Хто винен: чиновниця відділу культури з некоректними словами на кшталт «на фіг» чи телевізійники, які спровокували потрібні емоції? Ця тема в місті стала топовою.
Фіаско в конкуренції з директором інформаційно-туристичного центру м.Теребовлі С.Зелінським наша чиновниця пояснила задумом сценаристів. Телевізійники зобов’язані слідувати законам жанру: нецікаво дивитися на двох позитивних героїв, бо так сенсації не зробиш. Тут у кого й на що вистачить розуму, кмітливості, потрапивши в кадр. Новоград, на жаль, знов у числі «непозитивних».
Очевидно, це впало в око режисерам програми. Алла Стащенко (до речі, наша землячка), пояснює задум: «Якщо в когось виникне бажання змін, надихне стати кращим — усе це недаремно. Дуже хочеться відкрити всім Україну і наш туризм під новим кутом. А ще поглянути по-новому на тих, на кого моляться. Наприклад, на Лесю Українку».
У Новограді з поглядом «під новим кутом» давно існують проблеми. У питанні розвитку бренду Лесі Українки, зокрема. Проблема не лише у відділі культури — про це новоградці кричать з усіх усюд, а чиновники, звиклі до своїх теплих крісел, не поспішають змінювати стиль роботи.
«Звягель» попросив Ларису Заєць прокоментувати враження від участі в програмі:
— Коли я побачила відзнятий матеріал, то засмутилася. На мою думку, проглядається упередженість, намагання показати Теребовлю з кращого боку. Від початку це був нерівноцінний обмін, — вважає Лариса Вікторівна. — Якби приїхав мій колега з такою структурою, як у нас, з однаковими повноваженнями, і зробив більше в розвитку туризму, я би вклонилася йому. А зі Степаном нас не можна рівняти. Він має можливість займатися туристичними питаннями 8 годин на день. У мене є ще 20 питань, якими я займаюся. За Степаном стоять 4 працівники, за мною — 185.
Сценарію ніхто не розголошував, я дізнавалася, що відбуватиметься, коли відчинялися двері і слід було одразу реагувати. Забрали мобільний телефон і не було можливості щось підчитати, комусь подзвонити.
Я не намагалася грати, була сама собою. У житті люблю пожартувати, і в проекті намагалася. Пам’ятаєте сцену, коли мене спитали, чи можу їхати на велосипеді? Я відповіла: «Якщо вам не шкода велосипеду». Жартувала впродовж всього проекту, а мої жарти сприйняли за пиху.
Коли показували Новоград чи мене, то ставили для супроводу музику 60-х років, для Степана — сучасну, енергійну музику. Кожного разу намагалися виправдати вчинки теребовлян. Ось, наприклад, випадок із пляшками. Знали ж люди, що будуть зйомки. Ну, приберіть ті пляшки від сторонніх очей, ні — виставили на видне місце. Заходимо в бібліотеку, між стелажами — пляшки. Я запитала. Вони почали пояснювати про якісь вогники. Телевізійники не полінувалися, знайшли фотографії, де вогники в пляшках. Аби реабілітувати Теребовлю?
Йдемо далі. Сидить юнак із акордеоном, не грає, тому я запитала: чого він там сидить? Попросила, щоб він зіграв «Чардаш» Монті. Хлопець зізнався, що не знає, що це таке. Студент коледжу культури не знає такого композитора і його відомого твору? Тоді я спростила завдання і попросила зіграти «Мурку». Це — реаліті-шоу, я не дозволила б собі так повестися на серйозному заході.
Вважаю, що я в Теребовлі і моя команда в Новограді виглядали пристойно. Якби не мої підлеглі, то не знаю, як би Степан виконав завдання. Він вчинив, як справжній чиновник. Визвав підлеглих, поставив завдання, потім чекав ідей. А чиновник Заєць не ставила завдань підлеглим, сама все виконувала, навіть із ризиком для життя. У проекті разів три була вставлена моя фраза, що «я начальник відділу культури». Це вирвали з мого діалогу, коли я хотіла пояснити, яке в мене навантаження, щоб порівняти з навантаженням Степана.
Щодо обміну досвідом — його не було. Зйомки йшли щодня по 12 годин. Мені навіть екскурсію не провели. Тільки завдяки тому, що знімали на замку, я його побачила, і ще руїни Підгорянського замку. Теребовля мене не вразила. У місті немає жодного готелю. Про який розвиток туризму можна говорити? Немає громадських туалетів — на території замку стоять два дерев’яні туалети. Спуск із замку не облаштований ані сіткою, ані перилами.
Коли привели дітей на екскурсію — режисер їх підготував, щоб вони сміялися, не слухали мене, подивитися на мою реакцію. Щоразу виривали мої слова з контексту і вони набували іншого сенсу.
Щодо нашого подальшого розвитку. Було б не погано створити туристично-інформаційний центр, як у Теребовлі, на це потрібно мінімум 500 тис. грн на рік, яких депутати не дадуть. У квітні просили одну додаткову ставку в краєзнавчий музей, то ледь випросили.
За останні чотири роки з міського бюджету виділили на розвиток туризму 0,0 грн. Як розвиватися? У відділі не було фахівця з туризму. Приходили люди, які «приблизно щось чули». Зараз при­йшла спеціаліст, ми затвердили програму розвитку туризму, відкрили рубрику на сайті міської ради «Новоград-Волинський — туристичний», сторінку на Фейсбуці, в Інстаграмі. Там є вся інформація про нашу культурну спадщину, інфраструктуру, контакти, фотографії. Нарешті відпрацювали механізм, щоб заробляти гроші на туризмі. Закупили в музеї сувенірну продукцію (далі будемо добавляти). Підготували проект до бюджету участі, який передбачає встановлення вказівників та інформаційних щитів. Ми довго до цього йшли і ось, усе налагоджується. І найголовніше: у нас багато років проводяться екскурсії, але заробляли на цьому не ми. Тепер усе буде по-іншому.

Хочеться вірити, що в свідомості нашої влади нарешті стануться ефективні зміни. Вони — у розумінні, наскільки важливим є кожен прогресивний фахівець. І що за будь-якою успішною реформою стоїть робота спеціалістів на різних рівнях. Успішні громади мають стати прикладом, як рухатися далі, щоб жити в успішній країні.