— Здрастуйте! Алло!
— Алло! Здрастуйте! Слухаю!
— І я вас слухаю!
— Кгм… Ви хто?
— Любитель фауни!
— Так, так, так. І що?
— Я по об’явці. Що в газеті.
— А-а. Ну?
— Тут написано, що ви віддаєте щенят чихуахуа. Всіх?
— Що — «всіх»?
— Віддаєте?
— Продаю.
— Ага. А тут написано, що «віддам кошенят у добрі руки»?
— А до чого тут кошенята?
— Бо нижче написано про чихуахуа. І не написано, що «продам». А йде відразу після «віддам кошенят…».
— Чого ви мені голову морочите?
— Бо якщо після «віддам» немає «продам», то, значить, логічно, усі «віддають». У добрі руки. То що?
— Нема!
— Кого?
— Щенят.
— А де вже поділи?
— Розібрали!
— А кобила є?
— Яка ще кобила?!
— Що нижче йде. За чихуахуа.
— Теж віддав…
— А теличка? Що далі йде. По списку.
— Увели.
— А кабана ще не «увели»?
— Втік. У ліс.
— Прикро. А козел…
— І той дременув. Услід за кабаном. Все. Більше у «списку» ніякої тварі немає.
— Немає. А кошенят хоч віддасте?
— Дзвоніть тому, що зверху йде. Тобто, там де «віддам…»

— Здрастуйте! Алло!
— Алло! Здрастуйте!
— Я — любитель фауни.
— А в нас якраз троє «фауняток» і лишилося. Гарненькі такі. На «персиків» схожі.
— Тоді будемо балакати.
— Будемо! А руки у вас добрі?
— Дуже добрі!
— Тоді приїжджайте!..