www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Найдосконаліша техніка не в змозі замінити книгу»

11 Жовтня 2019 | Оприлюднив: | 20 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

«ЗВЯГЕЛЮ» ДЯКУЮТЬ ЗА СТАТТІ ПРО РОЛЬ КНИГИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
«З великим задоволенням маю бажання відгукнутися на матеріали журналіста Юлії Климчук про книгу — «Запити читачів завжди будуть у центрі уваги бібліотекарів» та «Паперова книга «вмирати» не збирається» (газета «Звягель» від 13.09.2019 р.).
Шановна Юліє Юріївно, дякую за ваші інтерв’ю про трепетне і злободенне ставлення фахівців до книги, без якої не можна досягти інтелекту, про що в далекому минулому сказав Ярослав Мудрий: «Могутність держави не тільки на ралах і мечах, а насамперед на знаннях, на високій культурі суспільства». Роль книги в нашому сьогоденні надзвичайно злободенна, але паперова книга, на щастя, «вмирати» не збирається.
Час швидкоплинний, наш вік — час великих змін як у суспільстві, так і у свідомості людей. Так і повинно бути. Досягнення науки, наукові винаходи вражають, адже це — прогрес, рух уперед. Лише прикро, що в нашому сьогоденні виникає питання: чи замінить Інтернет справжню книгу, чи уступить вона місце сучасній техніці. Висловлюю особисту думку: найдосконаліша техніка не в змозі замінити книгу. Вона, книга, має своє призначення — затримати час у його нинішньому плині, дає естетичний зріз епохи, піднімає на вищий щабель людяності, тому не підкоряється «законам тління, вона одна не визнає смерті».
«Книги — це переплетені люди», — висловився Антон Макаренко. Книга супроводжує людину протягом усього життя, як наш вірний порадник, найбільший людський скарб. Образно кажучи, книги, як кораблі думок, що мандрують на хвилях часу і несуть у собі дорогоцінний скарб-вантаж від покоління до покоління. Першим українським книгам — майже тисяча років.
Рукописна книга «Повість минулих літ» проливає світло на нашу історію, у ній згадується ім’я Ярослава Мудрого: «Ярослав же любив книги, багато їх переписавши, поклав у церкві Святої Софії, котру створив сам». У всій тогочасній Європі славилася створена ним бібліотека (на жаль, і досі її не знайдено). За таку прихильність до знань, які дає книга, народ і прозвав Мудрим.
«Усе минає, а слово залишається» (хтось із мудрих людей сказав). Слово, а ще й написане, — одне з найбільших див нашого світу. Це — диво Біблія, посланець із далекого минулого в далеке майбутнє, як зв’язок між епохами. Як би ми не цінували Генія Правди Шевченка, і все ж, коли береш до рук «Кобзар», то це і є Шевченко. У науковій бібліотеці Києва зберігається реліквія — «Кобзар» на 114 сторінок, 8 творів, виданий 18 квітня 1840 р. у Санкт-Петербурзі, який, як і Біблію, називають Святою. Хвилюючий напис, який увіковічує історичну значимість бібліотек у збереженні книг, їх роль для людства, зберігся на стінах старовинних університетських бібліотек «Тут мертві живуть, тут німі промовляють».
Не можу не згадати нашу геніальну землячку Лесю Українку — великого книголюба. Книга стала основним джерелом знань, набутих самотужки — «Світязь крізь пітьму науки дива». Де б не бувала під час лікування, завжди знаходила відомі бібліотеки, щоб поринути в диво-книги. У 4 роки навчилася читати, а в 6 років хвалилася, що має свої власні дві книжки.
Як не погодитися з думкою керівника видавництва «Новоград» Олександра Гембарського про те, що блискучий екран у жодне порівняння не йде з приємним дотиком до паперу, палітурки, запахом книги.
Так, сучасна техніка все може, але не може дати відчуття спілкування наодинці з книгою. Напевне, існує якийсь інтимний зв’язок людини з книгою, книга і людина сприймаються і розкриваються в такому спілкуванні, зберігається відвертість, щирість, чистота душі. «О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі», — усім своїм життям переконливо довів наш філософ Григорій Сковорода. У бібліотеку приходять книголюби за духовним збагаченням, щоб поринути у духовний світ книги і відчути «солодкий плід гіркого коріння».
«Книги — морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить»,

— радив Іван Франко.
З власного життєвого і професійного досвіду переконана, що ніяка сучасна техніка не замінить особисте спілкування з книгою. Книга непомітно, ненав’язливо навчає, мимоволі збурює гаму почуттів, змушує відчувати прекрасне, насолоджуватися магічною силою слова.
Потяг до читання, до знань живе в мені і донині, не уявляю себе без книги. Маю свій дорогоцінний духовний скарб — бібліотечку, це моє книгосховище. Скільки себе пам’ятаю, завжди тягнулася до книжки. Ніколи не забуду старий магазин у центрі міста «Книгарня», де можна було придбати книжку за доступними цінами. Так і накопичувала свій скарб. Ніколи не забуваю повчальні слова Сократа: «Чим довше живу, чим більше пізнаю, тим більше переконуюсь, що знаю дуже мало. Я знаю тільки те, що я нічого не знаю». Так, вік живи — вік учись. «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте».
Науковці Єльського університету довели: хочеш довше жити? Читай! Читання — чудове тренування для мозку, який відповідає за життєві органи, зберігається пам’ять. За таких умов людина повільніше старіє, а це і є запорука здоров’я. Ще зі студентських років пам’ятаю слова професора: «Пекло — це там, де немає книги». Він навчав читати з олівцем, блокнотом і занотовувати те цінне, що привернуло увагу. Це його слова — неологізми: словопивець — пити мудрість із книг; слововісник — сповідувати мудрість книг; слововиливайло — вміння висловлювати цю мудрість. Завжди послуговуюся змістовними, стислими, лаконічними висловами, сила яких — у правдивості слова, вивіреного часом, пройшло школу життя. У них знаходжу ключик для свого розуміння — це моя духовна криниця, джерело життєвої книжкової мудрості.
Маю переконливий свій висновок, що книга (а особливо класика) ніколи не поступиться зручним і швидким комп’ютерним технологіям.
Допоможе утвердити мою думку письменник Михайло Стельмах: «Я люблю тебе, незрадлива мудросте книг, твої сонця чи світильники, і скорботу твою, і радість твою. Я низько схиляюсь перед тобою, щоб не схилитися перед кривдою і самовдоволеним чи крикливим невіглаством». Така незрадлива любов — у моїй душі, маю віру, що книга — вічне джерело знань. Наш духовний світ повинен об’єднувати нас мовою добра, правди, краси, любові, а не меркантильністю».

Світлана ЧЕЛЯДІНА, учитель

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,