9 жовтня виповнилося 20 років голу, який зробив Україну щасливою. На 87-ій хвилині заключного матчу відбірного циклу до Євро-2000 Андрій Шевченко зрівняв рахунок у грі збірних України й Росії в московських «Лужніках».
До гри збірна України очолювала складну відбірну групу, у якій за путівки до фінального раунду сперечалися, крім нас, Росія, Франція та Ісландія. У разі перемоги України, наша збірна потрапляла б на Євро напряму, у разі нічиєї — зберігала шанси, поразка — ставила хрест. Для збірної Росії будь-який результат, крім перемоги, був «хрестом».
Підігрівала й без того шалений інтерес до матчу звитяга збірної України над Росією в матчі першого кола — 3:2 у Києві. Користуючись нагодою, похвалюся, що це був мій дебютний матч, який я спостерігав із трибун столичного «Олімпійського». Ще тоді відчувалася «братня любов народів», коли від загального «братання» українські й російські сектори відділяли декілька рядів спецпризначенців.
Увечері 9 жовтня 1999 року фаворитом гри була збірна Росії. По-перше, грала вдома. По-друге, українським футболістам, як ми знаємо, часто не вдаються вирішальні матчі — чи то менталітет такий, чи то футбольний бог раз по раз одягає футболку команди-суперника.
Провідна російська газета «Советский Спорт», спекулюючи наявністю у складі збірної Росії півзахисника Дмитра Хохлова, напередодні гри вийшла з провокаційною передовицею: «Бей, Хохлов! Спасай Россию!».

…Того дня «північні» повели в рахунку на 75-ій хвилині. Цю гру я споглядав по тєліку в маленькій кімнаті студентського гуртожитку, дощенту набитій уболівальниками, — веселими й сумними, місцями трішки нетверезими. Коли рахунок став на користь росіян, сумних і хмільних побільшало. Разом із цим, якимось незбагненним чином, зажевріла надія на позитивний результат для збірної України. Адже її основу тоді складав золотий склад київського «Динамо» кінця 90-х років.
Але віра танула зі швидкістю 60 секунд на хвилину. І коли залишалося лише декілька хвилин надії, трапився ГОЛ, який зробив Україну щасливою. До виконання штрафного удару з лівого флангу з відстані «бозна-скільки метрів до воріт» підійшов Андрій Шевченко (хто не знає — це зірка новітнього українського футболу, володар «Золотого м’яча» і переможець Ліги чемпіонів у складі «Мілану», нині — тренер збірної України). Андрій, вочевидь, подавав у штрафну, але м’яч полетів по високій дузі, чим дезорієнтував воротаря росіян Філімонова. Той довго думав, що робити з м’ячем, а тоді, намагаючись зафіксувати його в руках... упустив у ворота — 1:1!
Як свідчать літописи гри, на трибунах «Лужніків» тоді були присутні прем’єр-міністри України й Росії — Валерій Пустовойтенко і ВВП. Можна не сумніватися, що гол Шевченка щонайменше зіпсував кислотно-лужний баланс у шлунку російського прем’єра того вечора. ...У паралельному матчі збірна Франції не без проблем перемогла збірну Ісландії — 3:2, й посіла перше місце у відбірній групі. Українці опинилися другими, росіяни — третіми. Україна отримала шанс пробитися на Євро через ігри плей-офф, але участь збірної України в плей-офф — це вже зовсім інша історія. Не годиться такі по-футбольному страшні історії пригадувати з нагоди ювілеїв.
Та все ж є цікаві факти, які ми просто не маємо права замовчати. Про них йдеться в окремій статті у Вікіпедії, присвяченій цьому матчу.
Отже, перше. За свідченням Костянтина Ернста, якого незадовго до матчу було призначено генеральним директором російського Першого каналу, що транслював зустріч, за рахунку 1:0 на користь збірної Росії до нього надходило прохання від тодішнього президента Російської Федерації Бориса
Єльцина, аби телевізійний коментатор гри привітав глядачів із виходом російської збірної на Євро-2000. Прохання надійшло через прес-секретаря голови держави за п’ять хвилин до кінця матчу, утім, поки Ернст намагався зв’язатися з коментатором матчу, рахунок було зрівняно.
Друге. Через деякий час після гри керівництво «Лужніків» дало вказівку демонтувати та знищити ворота, у які було забито гол Шевченка.