www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Я ж тобі казав не красти, Борю»…

01 листопадаа 2019 | Оприлюднив: | 29 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Борис Лінько (імена в матеріалі змінено), позаглядавши в порожні каструлі й випивши залпом кружку води, забрався геть із хати.
— Ма! А нафіга він тобі такий, га?
— Хто? — не одразу втямила кругловида Тамара.
— Та чмир той, Борька.
Мати важким поглядом уп’ялася в сина. Відтак з осудом мовила:
— Ну, а ти що? Школу закінчив, а далі що? Ні мети, ні… ні… — Тамара не знайшла потрібних слів. Розізлилася на себе і дужче затарабанила посудом на кухні.
Юрій же не хотів полишати розпочатої теми. Терпіти не міг того Бориса-підвітчима, як його називав.
— А я кажу, що він тут зайвий.
— Юро, — мати жбурнула в каструлю мокру ганчірку. Якусь часину помовчала. Неохоче продовжила: — А може, він їсти приносить додому!
— Умгу, — понуро мугикнув Юрій і раптом несамовито закричав. — Доноситься! Злодій він! І ти… І ти з ним. Думаєте, ніхто не бачить? Долазитесь!
І хлопець, аби не показати сліз, що раптово набігли на очі, вибіг із кухні.

* * *

Із Борисом Тамара познайомилася на базарі. Продавала молоду цибулю й редьку, яких нашмагала вночі в сусідів.
Як мовиться, «свій свого бачить здалеку». Невимушена розмова. Пляшка випитого з горлечка вина. За рогом багатоповерхівки. Потім ще здибувалися в містечку. На тім же базарі. Борис Тамарі почав «підкидати» дещо зі «свіжої» городини.
Тамара, посміхаючись, якось спитала:
— Сам такі бурячки та морквочку викохуєш?
Борис аж очі вирячив:
— Та в нас і городу зроду не було!..
Борис сидів на шиї в матері-пенсіонерки. Мешкали у старому двоповерховому будинку, який давно підлягав зносу.
А городина… Узяв приклад із Тамарки. Так і сказав їй:
— Було в кого вчитися.
Потім у «походи» почали ходити вдвох. І не тільки на городи…
Ще в перший день сухоребрий, з бігаючими очима, Борис Юркові не сподобався. Але своєї неприязні хлопець не виказав.
Через кілька днів Юрко зрозумів, що Борис — не тимчасовий гість. Це надовго. Доки не набридне матері. Таких, як Борис, у матері (після того, як на заробітках за кордоном у 90-тих пропав батько), було багато.

* * *

Баба Зіна лягала відпочивати після перших сутінок. Економила електроенергію. Тому і всі домашні справи старалася робити раніше. А що тих справ… Хазяйства давно не тримає. Не ті роки і не те здоров’я. Добре, що час від часу навідується син. Дров привіз. Порізав, порубав. Тепер не мерзнутиме взимку.
У цю пору темніє рано. Може, й семи ще не було, але не спала. Усяке думається. Та й сон той останнім часом не дуже-то приходить. Отак і ніч можна пролежати, очей не склепити. Життя…
У сінях наче щось упало на підлогу. Стара здивувалася. Кіт он біля припічка лежить.
«Невже не закрилася на клямку?»
А коли хтось увійшов до кімнати, то баба Зіна так і заклякла. Лише вичавила:
— Хто це?
— Тихо! — у відповідь чоловічий голос. — Де гроші?
— Та… Та…
— Кажи, де гроші!
— Які ж у мене гроші.
— Є!
Стара хотіла підвестися, але невідомий наказав:
— Лежи!
«Хто ж це такий? — ламала голову баба Зіна. — І голос неначе знайомий. Невже про пенсію знає?»
— По-доброму кажи, де пенсія!
«Таки знає…».
А непроханий гість уже навпомацки нишпорив по кімнаті. Шарудів на столі. Старій аж млосно зробилося.
А потім стало тихо.
Баба Зіна підвелася, увімкнула світло. Мобільний телефон, що лежав на столі, зник. Частина грошей, що лежали під клейонкою, також щезли.

* * *

Тамара з Борисом гуляли до пізньої ночі. Гулянка продовжилася і наступного дня (Юрій другий день жив у баби, хата котрої тулилася до густої дубини край села).
Близько шостої вечора здала позиції Тамара. Заснула просто за столом. Проте Борис ще спромігся співмешканку перетягти на ліжко.
На столі лишалося спиртне.
Борис налив собі чергову чарку.

* * *

Андрій приїхав до матері надвечір. На своїх стареньких «Жигулях».
Син одразу помітив стурбованість матері.
І та все розповіла.
— Хто це був?
— А я знаю... Темно було, — мати сплела на грудях руки.
— Я здогадуюся хто, — скреготнувши зубами, відказав Андрій.
Здогадувалась і мати. Але не хотіла про це говорити синові. Вона пам’ятала, як минулого року Андрій відлупцював Бориса Лінька біля левади, коли той із двору баби Зіни вкрав «молочний» алюмінієвий бідон і великий чавунний баняк.

* * *

Бориса вже добряче похитувало. Хотів вийти до вітру, але не спромігся підвестися. Однак рука до пляшки потяглася.
А тут наче зі стелі:
— Значить, твоя робота, бовдуре!
Борис напівобернув голову. В очах йому двоїлося. Але Андрія, сина баби Зіни, таки впізнав і напружився. Проте страху намагався не показувати. Навіть войовниче гаркнув:
— Якого… приперся?!
На буфеті Андрій побачив свій мобільний телефон. Принаймні, такої моделі, який свого часу дав матері.
— Я ж тобі казав не красти, Борю, — з притиском сказав Андрій. — А ти не тільки гроші, а ще й мобільника потягнув у старої жінки.
— А-ааа… знаєш. Ну, по… тягнув…
Це були останні слова Бориса Лінька. Бо Андрій, гаряча голова, прийшов із держаком від лопати…
Закривавлене і бездиханне тіло співмешканця Тамара знайшла вранці. У кухні біля стола на підлозі. Украй розгублена і налякана жінка якийсь час не знала, що робити. Думала, що то вона вкоротила життя Борисові. Або, що гірше, син Юрко. Та коли до хати увійшов син і побачив страшну картину, то тут-таки викликав поліцію.

* * *

Наміру вбивати Бориса Лінька в Андрія не було. Як говориться, передав куті меду. Тому добровільно і прийшов із каяттям до правоохоронців.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,