www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Книга, у якій довіряєш кожному слову

01 листопадаа 2019 | Оприлюднив: | 40 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

СЛОВО ПРО АВТОРА
Немає в людині нічого милішого над свою Батьківщину, частиночкою якої є мала батьківщина, твоя рідна земля, до якої прив’язуєшся всією душею на все життя. Про це джерело життєвого оптимізму розповів В.І.Загривий у книзі «Звягель. Новоград-Волинський. Історія. Життя як на долоні» Презентація книги відбулася, маємо відгуки.

Завжди схиляюся перед авторитетом високопорядних людей, для яких вічні моральні цінності є першоосновою життя. А такі постаті, як В.І.Загривий, викликають особливу повагу, глибоку шану. Маючи шанобливе ставлення до такої яскравої особистості, мене переповнює глибоке почуття вдячності, що спонукало з невимовним пієтетом висловити особистісне розуміння щедрого дарунка автора — змістовного прилучення до славної історії Поліського краю.
Правдивість, достовірність, висловлена щирим, добрим, вистражданим чесним словом із живих уст небайдужої людини, причетної до святої любові отчої землі, любові до праці, до хліба святого, до правди, до всього людського, надзвичайно зворушує, надихає читача повернутися і до своїх спогадів.
«Скільки в людині пам’яті, стільки й життя в минулому і майбутньому. Зі всіх стовпів за будь-якої держави пам’ять має найважливіше значення, і вона повинна бути першим громадянином держави». Глибоко переконана, автор книги не залишився зі своєю пам’яттю наодинці, а поділився своїм баченням рідної землі — землі своєї Поліської, малої батьківщини геніальної Лесі Українки, яка захоплювалася, вивчала історичне минуле, і у 18 років написала підручник «Стародавня історія східних слов’ян».
Свою історію необхідно знати, бо історія має свою долю, яка впливає на долю людей. Знати історію не для інвентаризації, а для розуміння, щоб правильно дивитися в майбутнє. Минуле й майбутнє йдуть поруч. Воістину правильно сказано, що найменші свої вчинки здійснюємо, мобілізуючи весь досвід минулого, враховуючи всі обставини теперішнього. Але ніхто з нас, нині живущих, як сказала Ліна Костенко, не може нести відповідальність за давні неспокуті гріхи, але кожен із нас зобов’язаний їх не повторити і не примножувати. Гордістю проймаєшся за людей, які творять рідну історію і не відмовляються від того шляху, яким ішли по життю і впевнено йдуть уперед.
Не покидає відчуття, що Лесина аура живе в обдарованих земляках із високорозвиненим інтелектом, відповідальних, які дають старт для поступу вперед, бо постійно перебувають у полоні нетлінних людських якостей. Наше життя — найкоштовніший дарунок, вручений людині. Наш обов’язок — розумно і правильно ним розпорядитися, жити всією душею шляхом розумової діяльності.
Володимир Іванович вважає: вивчати, карбувати нашу історію — свята справа. У житті потрібно вряди-годи зупинитися, щоб озирнутися на пройдений шлях, об’єктивніше оцінити зроблене, усвідомити досягнення, самокритично оцінити допущені помилки (завжди пам’ятаю, що без помилок не обійтися, лише мужньо їх визнавати і вчасно вибачатися).
В.І.Загривий — неординарний у поглядах і висловлюваннях, має своє бачення, здатність логічно мислити й аналізувати, щоб кожній справі надати практичної спрямованості і довести до логічного завершення. Мені дуже імпонує вислів: «У нього патологічна чесність, порядність, вимогливість до себе». Така оцінка справедлива і для автора книги, він — взірець людської й професійної честі й гідності (у кого немає честі — немає і людини), не вміє кривити душею, жертвувати своїм світоглядом заради матеріального блага.
Він — надзвичайно скромний. Класична простота і скромність звеличують людину. Має неперевершений талант людяності, готовність у будь-який час допомогти вирішити життєві проблеми. Моя оцінка не безпідставна — у своїй роботі завжди відчувала взаєморозуміння у вирішенні професійних питань за будь-яких обставин, як і кризових в освіті, яких у ній завжди вдосталь. Виваженість, принциповість, дух рівноваги, толерантність — неповний перелік його визначальних рис не на показ.
Як сказав поет, у кожного є мить посамотіти в тиші дум, що облягли чоло, перебути хвилю самоти, перебрать минуле по стеблинці. Ці слова перегукуються з автором книги, який стверджує, що мав велику приємність, захоплення — пізнавати, заглиблюватись у її Величність Історію (опрацьовано ним досить об’ємний матеріал, що комплексно осягає наше минуле, дає розуміння до сьогодення, яке колись стане минулим). «Шкода за минулим, річ відома, та й теперішнє колись мине… Але хай поб’є мене осорома, хто весну зимою прокляне», — проникливо сказав М.Рильський.
Читати і дізнаватися вже забуті древні таємниці, а особливо, що стосується нашого рідного краю, який нас зростив, суцільна насолода. Одразу варто зауважити, що автор не трактує події на «свій смак», дає можливість аргументовано дійти власних висновків, узяти те цінне, що необхідне в нашому бурхливому неспокійному сьогоденні. Уже з першого розділу робиш висновок — своєрідна мала енциклопедія Поліського краю. Образно кажучи, кожен розділ (4 розділи й підрозділи) складався із зерняток життєвого й професійного досвіду, як суцвіття пшениці.
Довіряєш кожному слову історичного буття й схиляєш голову перед минулим — «…перед пам’яттю століть нам одвіт тримати, майбуття вишневу віть серцем прихиляти…».
Книга густо «заселена людьми». Це — славна плеяда людей місцевого самоврядування, для яких гідність, чесність, повага і правдивість були мірилом у відстоюванні соціальної справедливості, а право й обов’язок були в єдності, слугували дотриманню субординації в будь-якій ситуації чи в ставленні до людей.
Для розповіді про людей, яких знав, співпрацював, правдиво відшукав у кожній особистості найголовніше — професіоналізм, а чесна праця є істинним життям, відповідальність за доручену справу, використавши зручну науково-популярну форму — есе, і створив своє міні-есе з виразно індивідуалізованим трактуванням. Читач з інтересом «зустрінеться» зі знаними людьми, які заслуговують такого пошанування — життя постає, як на долоні, що було, те було. Найцінніше, коли думки і справи єдині, добре діяння ніколи не пропадає.
Повторюсь — автор ненав’язливо, якось мимоволі, формує громадянську зрілість, свідомий патріотизм. У моєму розумінні, любов до людей дає ті крила, на яких людина піднімається все вище, і тільки тоді подаруєш собі радість, коли живеш не тільки для потурання своїм особистим інтересам. Надзвичайно хвилюють світлі спогади про тих людей, без яких життя неможливе, — батьків, що є основою всіх наших чеснот. Синівська любов до них не тільки вражає, як і до рідних, а нагадує всім нам святу заповідь: шануй батька і матір, люби людей — аби було тобі добре і аби ти жив довго на землі.
Звідси й об’єктивно суб’єктивна розповідь автора про себе: хто ж і завжди був я? Доходиш висновку: людину возвеличує життя. А щоб не забувати, а знати минуле, у книзі є розділ про неймовірно цікаві факти, про які майже ніхто не знає: сприймаю, як джерело знань, як пам’ятку-енциклопедію.
Підсумовуючи висловлене, самі собою виникають слова вдячності В.І. Загривому за копітку дослідницьку роботу, якою довів — найкраща мета у світі: бути хорошою людиною, яка підпорядковує своє життя найвищій меті в гармонійному становленні і формуванні свідомої особистості, у серці якої палає щира і вірна любов до України, її славного минулого, гордого і гіркого, і глибока віра в щасливе сучасне. У розвої української духовності монографія займе чільне місце, бо має істинну цінність. Латинське прислів’я «Я зробив усе, що міг, хай ті, що можуть, зроблять краще» підсумовує роботу над книгою.

Світлана ЧЕЛЯДІНА, учитель

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,