20 ЛИСТОПАДА СВІТ ВІДЗНАЧИВ МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПЕДІАТРА
«Якби я не стала лікарем, то моє місце було б на сцені», — каже лікар-педіатр із 30-річним стажем Лариса Демчук. Погодьтеся, нечасто зустрінеш лікаря з талантом актора, читця-декламатора чи співака, а Лариса Віталіївна гармонійно все поєднала. Приходять діти на лікувальну фізкультуру чи масаж, а вона пісню заспіває, вірш цікавий розкаже або ж на колінках не посоромиться повзати, щоб дитина зрозуміла, що від неї вимагають. Поряд із таким лікарем не нудно ані працювати, ані лікуватися.
Ларису Віталіївну впродовж 22 років знали як завідуючу дитячим денним стаціонаром у міськрайТМО. Рік тому стаціонар закрили, відділення приєднали до водолікарні. Своїх пацієнтів Лариса Демчук продовжує називати сонечками, крім того, вона єдиний лікар у місті, який має свій канал на ютубі. Організувала творчий процес, як на кіностудії, — знімає уроки здоров’я, які переглядають люди в різних країнах. Двічі отримувала відзнаку «Гордість міста» в номінації «Тепло душі — дітям».
— Ларисо Віталіївно, творчі таланти давно не дають вам спокою, чи не так?
— Мама розповідала, що в 9 місяців, перш ніж почала ходити, коли вмикалася музика, я танцювала всім тілом так, що сусіди просилися подивитися й насміятися від душі. У п’ять років співала на сцені, мені аплодували глядачі в залі на 300 місць. В інституті виборювала перші місця на конкурсах читців, була головою культмасового сектору педіатричного факультету, а після 3-го курсу — інституту. Мені пропонували навчання на вечірніх курсах при кіностудії в Театрі драми і поезії, на Одеській кіностудії, в обласному драмтеатрі Житомира. Запрошувала навіть народна артистка України, акторка театру та кіно Раїса Недашківська, відома за роллю матері Роксолани.
— Людське життя — то не лише весела прогулянка по зелені трав, а й випробовування на міцність, духовний ріст. Такі події, наскільки мені відомо, стали причиною появи ваших відеороликів на ютубі?
— Так, мудреці недаремно кажуть, що у випробуваннях завжди є дверцята для виходу. У грудні 2014-го, коли постало питання, чи потрібен у нашій лікарні денний стаціонар для дітей, я вирішила, що прийшла пора детально розповісти всім, яка робота нами проводиться. Саме почалася складна ситуація в державі, Майдан, переживання.
Тоді я й зробила програму в ютубі «Допоможи собі з Ларисою Демчук». Стала завантажувати лекції, які читаю все життя для населення і колег з метою підняти імідж свого відділення та лікарської професії. Хотілося засвідчити, що в нас робота ведеться не для галочки.
Окрім основної роботи, я вела лікувально-оздоровчу фізкультуру для діток у період канікул, тому що медсестра ЛФК працювала на півставки, тож я допомагала. Почала транслювати на ютубі заняття при сколіотичній поставі в дітей та інших проблемах. Сьогодні ці уроки набрали понад 300 тисяч переглядів. Люди з Казахстану, Польщі, Білорусі, Прибалтики, Америки (українська діаспора) звертаються з проханнями ділитися вправами, які допомагають при різних патологіях.
— Людині без відповідної команди, як на телеканалах, непросто організувати таку роботу, щоб вийшов якісний продукт. Як вам вдається?
— Дійсно непроста робота: відібрати дітей, попросити дозволу в батьків, домовитися за зйомку зі спеціалістами, зробити гарну картинку, цікаво все подати, щоб люди захотіли подивитися відео. Я підготувала 49 відеолекцій та практичних занять із ЛФК на кожну патологію, яку ми лікували в денному стаціонарі для дітей, окрім психічних та хірургічних діагнозів.
Допомагали грамотні, відповідальні, чудові колеги: С.Й.Лось, В.В.Знахорська, А.І.Марчук, К.В.Жайворон. Потрібно було й переодягнути дітей, і займатися, коли я була задіяна по роботі, і прийти у вихідний, щоб підготуватися до зйомки. Не знаю, на скільки мене вистачить, але хочеться, щоб згадували «незлим тихим словом» і безкоштовно працювали над покращенням здоров’я, переглянувши мій канал.
— Здоров’я дітей значно погіршилося. Із чим це пов’язано, які патології найчастіше зустрічаються?
— Хвороби органів дихання та травлення, кровообігу, ока та його придаткового апарата, хвороби кістково-м’язової системи. Справді, стан дітей не той, що був десять років тому. І чим відчутнішим стає технічний прогрес, тим частіше зустрічаються хвороби, про які раніше ніхто не згадував.
У дітей як не алергія на харчові продукти, то дискінезія жовчних шляхів, або ж гастрит, холецистит — у доповнення до основного діагнозу, а це — сколіоз, деформація грудної клітки, кіфоз, плоскоступість, грижі Шмарля, юнацький остеохондроз, люмбаго, ВСД тощо. Питаю, чи займаються вправами, чи дотримуються раціонального харчування, чи достатньо води за день випивають, чи ходять у басейн? Відповіді не радують. Хоча на крутий телефон знайшли батьки і кошти, і час. Як же не буде проблем із зором, хребтом, серцем? Слава Богу, що в місті зберегли відділення, де можна отримати ЛФК, масаж, фізіотерапевтичні процедури. Бесіди з батьками та лекції також є важливими.
— Для цього працює «Школа відповідального батьківства»? У чому саме полягає її робота?
— На цих заняттях мною та вузькими спеціалістами на різні теми детально розбираємо дитячі хвороби, з 16-ї до 18-ї години наприкінці кожного місяця. Займаються не тільки мами, а й бабусі й татусі.
— Що радите, аби покращити дитяче здоров’я?
— По-перше, дітям потрібно пити достатню кількість води. Не чаю, компоту, супу чи киселю, а саме чистої, негазованої води, що не дає згущуватися крові, а лімфатичній системі допомагає виводити шлаки, токсини, алергени, віруси та бактерії з організму. Після 12-14 років треба споживати два літри води влітку, а взимку — півтора літра. Краще, якщо ця вода буде з перевіреного джерела. Якщо ж немає такої можливості, тоді відстояна, проціджена, за потреби — прокип’ятили й охолодили.
По-друге, зменшити перебування дитини з мобілкою, планшетом, комп’ютером! По-третє, свіже повітря перед сном хоча б 40-60 хвилин: і дорослим, і дітям. Крім того, привчіть дитину і себе снідати вранці. Ви даєте гроші і сподіваєтеся, що в школі вони придбають щось корисне? Практика свідчить, що купують вони те, що містить ароматизатори, підсолоджувачі, посилювачі смаку, прості неякісні вуглеводи.
Фізичні вправи потрібні завжди. Навіть якщо є звільнення від лікаря. У школі в основній групі не потрібно ризикувати життям дитини, але є розроблені спеціалістами комплекси ЛФК на кожне захворювання. Їх слід робити регулярно, щоб не було ще додаткових проблем із роками: ожиріння, хворих суглобів, серцевих хвороб, атрофії м’язевої системи, гіпотрофії.
— У вас є ролики на абсолютно різні теми: від того, чому в підлітків у період інтенсивного росту падає тиск і що з цим робити, до того, як уберегти нещасну людину від суїциду. Вас часто запитують: навіщо вам потрібен цей зайвий клопіт?
— Часто запитують. Але я така вже, як є. Розумію, що це — шанс для росту, щоб стати кращою, а не озлобитися. Ми робимо для себе благо, коли допомагаємо іншим, наповнюємо життя корисними справами.
Важливо навчити дитину працювати зі своїм тілом, особливо, якщо вже є проблема. Із маленькими — один підхід, зі старшими — інший. Але найголовніше, коли хтось із батьків стане поруч і спробує зробити вправи, зрозумівши, що непросто. Отоді буде позитивний результат від ЛФК.
— Тепер у вашому відділенні лікуються й дорослі, чи не так?
— Так. Після того, як наше відділення приєднали до водолікарні, залишивши на своїй території на прохання батьків, жителів міста та району. Звичайно, скоротили медпрацівників: було 10, а стало 5. Натомість тепер мають можливість у нашій філії лікуватися й ті дорослі, яким важко добиратися до Лубчиці (після серйозних травм), ветерани праці і війни, медпрацівники.
Чим більше років — тим більше хочеться жити. Старість — це не вік, а втрата м’язової тканини. Тому ставимо ціль: я хочу рухатися — це раз. Я хочу рухатися без болю — це два. Я хочу нахилятися, щоб поцілувати онуків, зашнурувати черевики, понюхати квітку, набрати ягід і грибів у лісі — три. Я хочу обслуговувати себе в будь-якому віці самостійно — ось для чого я займаюся лікувальною фізкультурою!
— Не лише подяки, а й багато критики чуємо з приводу роботи медпрацівників. Як на вашу думку, чому?
— Є дуже хороші лікарі, але життя їх загнало в куток. Часто вони змушені, щоб вивчити дитину, оплатити послуги, купити щось у магазині, а не в «секонді», ставати тяжкими в спілкуванні, чекати якоїсь подяки, щоб вижити. На жаль, це може виправити тільки держава, наразі їй до нас байдуже. Тож лікарів лобами зіткнули з людьми.
Педіатри в нас найбільш незахищені. На неякісне щеплення реакція — винен педіатр. Не йде лікування — також винен, і ніхто не згадує, що в Україні 40% ліків — підроблені. Швидка довезла пізно — винен теж педіатр. Мої колеги — теж люди, вони можуть помилятися. А скільки вони врятували, вилікували? Скільки їх душа боліла? Я не знаю, що буде, якщо підуть усі педіатри державні, а залишаться лише приватні. Не можна категорично на тему лікарів говорити.

Душа болить за наших людей, за наших медиків, які здебільшого, як отримували дірку від бублика, так і отримують. Ось, як перед Богом, можу сказати, що у двірника зарплатня більша, ніж у багатьох із нас. Аніж у мене з 30-літнім стажем роботи, вищою категорією і бажанням робити діток стрункими, здоровими, щасливими і життєрадісними.
Бережімо один одного, поважаймо. Щоб, коли нас не буде, хтось онукам сказав, що ваш дідусь чи бабуся врятували когось від смерті, хвороби чи біди. Тоді життя прожито недаремно.