www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Кіт-верхолаз»

29 листопадаа 2019 | Оприлюднив: | 14 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Руде котеня забралося на верхівку старої груші. Назад боялося спускатися. Зіщулилося і схарапуджено нявкало.
Славко (імена в матеріалі змінено), мов та мавпа, хвацько подерся на дерево.
Мати знизу настановлювала:
— Обережніше там, сину. А то, ще чого доброго, впадеш.
— Не бійся, — одказував Славко, дістаючись до котеняти.
Вітчим сидів на лавці, посміювався і курив «примину». Відтак озвався:
— Цей не впаде. Чіпкий, чортяка! Верхолаз! Йому б у цирку по канату ходить, хи-хи.
— Багато ти розумієш, — огризнулася Марія. — Поліз би сам на грушу.
— Та хай би воно здохло, щоб я за ним лазив!
— Оце і вся твоя розмова.
Зрештою Славко доліз до котеняти. Вершок груші загрозливо нахилився. Проте хлопець таки дотягнувся до рудого створіння. Котеня так учепилося за гілку, що Славко ледь його відірвав.
— Злякався, чудик? Ну, мій хороший, давай за пазуху, — сюсюкав хлопець, запихаючи рудий клубок за светр.
І так само шпарко Славко зліз із дерева.
А вітчим, крутнувши головою, поетично зауважив:
— Мов пташкою злетів! Хм! Просто кіт-верхолаз!

* * *

Славко був віртуозом не тільки в підкоренні високих дерев, а й хвацький у роботі. Та й школу закінчив із непоганими оцінками. Проте не поспішав вступати до якогось вишу. Через матір, котрій минулого року зробили важку операцію на серці. Вітчиму матір не довіриш. І де вона його видерла, п’яничку?
Цього дня Славко прийшов додому пізно. Поставив на кухонний стіл важку клітчасту сумку і весело сказав матері:
— Ма, вивантажуй!
Марія здивовано округлила очі:
— А що це?
— Продукти.
— А де ти їх узяв?
— Заробив.
— Та де ж?
— На базарі влаштувався.
— І ким же?
— Вантажником.
— Як?
— У м’ясо-ковбасному цеху!
— Жартуєш чи що?
— Ну, ма, чого ти? Не віриш?
— А хіба цехи є на базарі?
— Ну, не цехи. Склади.
— Ну, хіба що, склади.
Марія, викладаючи на стіл кільця копчених дорогих ковбас, морожену свинину в целофанових пакетах, дивувалася:
— Невже це ти, сину, заробив за день?
— А що тут такого? — весело одказував Славко. — Тямущий хазяїн попався! Не скупий!
— Хай йому добре буде.
— Та буде, буде…

* * *

Кінець листопада. У цю пору дні короткі. Але молодику, котрий сидів на лавці в темному місці, це не було завадою. Навпаки, він любив темну пору доби. Взагалі обожнював ніч і мав дар бачити в темряві, немов той кіт. Принаймні він про це хвалився матері.
Ось із під’їзду вийшов підприємець Віталій Підпалий. Славко напружився. Ну, нарешті, дочекався.
Коли місцевий бізнесмен сів у своє авто й поїхав, Славко повільним кроком рушив до багатоповерхівки.

* * *

Тільки приїхавши до свого офісу, Віталій Підпалий згадав, що забув удома документи, які йому конче були потрібні. Довелося повертатися додому.
Увійшовши до квартири, підприємець почув якісь рухи. Зазирнув до кімнати й остовпів. Біля вікна стояв молодик із рюкзаком за плечима. На підлозі валялися розкидані речі.
Віталій Підпалий зрозумів: перед ним злодій.
— Як ти проник до квартири? — коротко спитав у незнайомця.
Однак той посміхнувся і кинувся на балкон.
Бізнесмен — за ним.
Та молодик (а це був Славко) уже хвацько подерся по мотузці вгору, на дах будинку.
Віталій Підпалий несамовито заволав:
— Стій! Назад!
Очевидно, для крадія це прозвучало несподівано. Він зірвався з мотузки і мовчки полетів донизу, з п’ятого поверху. А за хвилю почувся удар тіла об асфальт...
Пізніше з’ясувалося, що це була не перша обікрадена Славком квартира.

* * *

Руде котеня сиділо на верхівці старої груші й несамовито верещало.
— Павло! Може, знімеш його!
Співмешканець зикнув:
— Та хай воно… того…
— Та щоб уже ти «того»!
— Що-о?
— Що чув! Збирай манатки і геть із хати!
Співмешканець, опустивши голову, поплівся до будинку.
Марія дивилася на кота і подумала: «Був би Славко — зняв би котика».
І на її очі навернулися сльози…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,