Шумить наш ринок! Вирує! Гуде! Гиркає! Лається! Хвилюється! Бібікає! Кувікає! Кукурікає і чого тільки не виробляє!
Навіть часом плаче…
Ринок наш…
То не тільки об’єкт купівлі-продажу всілякого товару. Це ще й неабияка арена для зустрічей.
От де б ви, приміром, зустріли сусіда по сходовому майданчику чи по межі городньо-садовій? Певна річ, на базарі!
— Здрастуйте, Павле Григоровичу!
— Доброго здоров’я, Сидоре Федоровичу! Сто років вас не бачив!
— І я вас щось давненько на горизонті не спостерігав.
— Та що ви! Я — завжди вдома. Хіба, ото, на хвильку на базарчик перескочу.
Базарчик наш…
У радянські часи модно було говорити, що «У Греції є все!»
Тепер так не кажуть. Тепер у тій Греціє є не все.
Тепер на наших базарах є все.
Ну, майже все…

Весна красна…
Розсади на базарі — очі розбігаються! Вона і купками, і в стаканчиках, і в горщиках, і у формочках…
Навчилися наші городники культурно розсаду вирощувати!
— Мені б помідорчиків. Ранніх. Низькорослих.
— Ось, будь ласка: «таяна», «дубок», «бичаче серце шоколадне», «забава», «гігант», «егоїст», «Ванга»…
— А вони справді всі низькорослі?
— Ви що, мені не вірите?!
— Та минулого року також нібито продали низькорослої розсади на помідори, а вони вимахали вище яблуні.
— Ну, знаєте, я не дурю. А навіщо ви мене на мобілку знімаєте?
— Щоб наступної весни розказати вам про результати вегетації ваших рослин.
— Дивак. Братимете щось?
— «Дубок» і «таяну». Ці — точно низькорослі.
— «Ванга» — непогані.
— Ні, з «Вангою» справ мати не хочу…

Розмовляють дві немолоді жінки поблизу торговців зерном:
— Я таке чула…
— Ну-ну-ну-ну!
— По телевізору.
— Та кажи вже!
— Так ото говорили, що англійці виростили зерно, яке не боїться шкідливих комах. Воно їх одлякує.
— Добре, що хоч не їсть…

— Чого чорниця така дорога?
— Нема. Не вродила цього року.
— Зовсім не вродила?
— По одній збираємо. І ой, як не легко-о. І комарі заїдають, і гади повзучі пов-
зають, і спека, і піт лице заливає! То яка має бути ціна? — І торговка сама ж відповідає покупцеві: — Правильно! Золота!
Отак, і комарі кусають, і гади повзають повзучі, і не вродила… А потім стільки тієї чорниці у відрах-корзинах понавозять, що ступити ніде!
І так спочатку завжди. Кожен рік неврожайний. І на помідори, і на цибулю, і на мак — не вродив… Стоп, стоп! Мак чіпати не будемо!

Гриби…
Не вродили. І справді, цей рік не дуже врожайний на них. Дощі десь забарилися. Чи хтось їх «забарив»…
Хіба що багатий урожай на маслята та опеньки. А ще — на лисички.
— Почому лисички?
— По п’ятдесят.
— А ця купка?
— По десять.
— А чому ці дешевші?
— Для приколу!
— Ну ви, бабусю, даєте!

Траплялися й білі гриби.
Стоїть дядько бравий. Десь пощастило відро боровиків назбирати. А зверху лежить красень, як шапка!
Хлопчик здивовано питає в матері:
— Мамо! А скільки цьому грибу років?
Бравий дядько, сміючись, говорить:
— Півтора року! Скоро говорити почне!

Ринок, базарчик…
Штовханина, зауваження, непорозуміння, вибачення…
— Маладой человєк! Маладой человєк! Дайте про-
йти! Та, маладой… А-а. Ви не маладой человєк? А з-за спини…
— Та й ви, наче, того, не той…
— Ну, знаєте! Так про женщин! Хам!
— Проходьте, проходьте. А то розчавите…
Ринок, базарчик…

На ринку потрібно бути дуже уважним.
Є такі хитрухи-злодійки, які порожнім пакетом прикривають товар, який ніби ретельно розглядають, а другою рукою під пакетом щось з лотка «тягнуть».
Трапляється «працюють» по двоє. Одна продавцеві забалакує зуби, а друга пройдисвітка тим часом щось краде.
Різні є методи злодійських вчинків на ринку.
Є й такий, дуже поширений.
— Жінко!
— Агов.
— А йди-но сюди.
— Що таке?
— Он ту дамочку бачиш?
— Та бачу.
— Біля тебе постійно треться.
— От, зараза! — жінка притискає до грудей свою сумочку.
— А он біля виходу ота пика прищава треться…
— І що?
— Він цією дамочкою керує.
— Та ну?! А звідки вони знають, що в моїй сумочці крупна сума?
— Для того вони тут і «працюють». Будь обережна, жінко.
— Так, ти ж моя охорона!
— Та ото ж.

— Щось ваші спортивні штани дорогі. І шкарпетки дорогі. І…
— На барахолці дешевші!
— А це — ідея!

Спека. Хто холодну воду шукає, хто — морозиво.
Хлопчина:
— Мені «Імперію».
Молоденька, симпатична продавщиця, розімліла спекою, перепитала:
— Що тобі?
— Морозиво.
— А яке морозиво?
— «Імперію».
Кралечка-продавщиця, обіпершись плечем об бічну стінку торгової будки, замріяно протягла:
— Ім-пе-е-рі-я-ааа. А кому береш «Імперію»?
— Матері.
Продавщиця знову так замріяно:
— Ах, матері. А я думала…
— Що ви думали?
— Так, бери свою «Імперію»!
Спека…

— Почім шнурки для взуття?
— А тобі для чого, хлопче?
— Для туфель.
— По вісім. Оці короткі.
— А довші?
— Теж по вісім.
— Цікаво. А метрові почім?
— І метрові по вісім!
— Ц-цікаво! А п’ятиметрові?
— Так, хлопче, для суїциду шнурки не продаю!
— Тоді — короткі.
— Вісім!..

Ряди з молоком, із сиром, із маслом…
— Молоко свіже?
— Вранішнє. Ще тепле! Полапайте.
— А пляшки ваші з-під чого? З-під ситра? З-під пива? З-під шампуню?
— Ні з-під чого! Чисті! Понюхайте? Попробуйте молоко. Чого ви кривитеся?
— Я не собі. Котам.
— Тоді спокійно можете брати!

М’ясний відділ.
Дебелий м’ясник, витираючи руки об фартух, заплямований кров’ю, питає в покупця:
— Чого так довго дивитеся на тушки?
— А це справді кролики?
— А ви що думаєте?
— Ну, знаєте, може, воно вчора нявкало.
— Та ви подивіться! — дратується опасистий м’ясник. — Лапи в нього кролячі! Спеціально лишаємо. Лапи.
— Ой чоловіче добрий. Мені, що кролячі лапи, що собачі…
— То що тепер?
— Дайте мені підчеревинки з кіло. Тільки свинячої!
— Я зрозумів, що не кролячої.

Базарчик. Що в центрі.
— Мені б квасольки. Стакан.
— Шість гривень.
— Цьогорічна квасоля?
— Чоловіче! Я старої не продаю. Стара жовтіє.
— У мене, знаєте, три роки лежала і — біленька.
— Чоловіче! Що ви хочете?
— Квасолі.
— То беріть. Свіженька.
— Мені б старої.
— Не поняла!
— Старої. Старесенької.
— А! Старої! Оце вся і є стара! Як пень! Для вас берегла!.. Ей, чоловіче? Ви куди пішли? Ах, шельма! Щоб ти в ту яму звалився, що трактор он нарив!

Покупець:
— Так, карасі. Живі —
22 гривні, дохлі — 25!
Продавець:
— То вам яких?
Покупець:
— Мені котам.
— То беріть…
— А чому дохлі карасі дешевші за живі?
— Бо дохлі.
— Резонно. Давайте живих.

Осінь. А грибів…
Опеньки. Маслюки. Уже чищені. Жовтенькі такі.
Один дивак:
— А мухомори є?
Молодичка пхикає:
— Це старий анекдот!
А цікавий дядечко:
— Я не по цьому. Мені б мухоморів. Отих таких, гарних. Червоних. У білу цяточку.
А вертлява грибниця на своїй хвилі:
— Для тещі?
— Нема в мене тещі.
— Уже встигли…
— Мені — для ліків.
— Кого?
— Мухоморів.
— Ну, знаєте, інтересний дядько… Коротше, сідаєте на «п’ятьорку» і їдете до Чижівки. А там… А там у будь-який бік підете, і тих мухоморів, хоч косою коси!
— Дякую!
— Та ради Бога. Лікуйтеся.

Повновида, симпатична жінка галасує:
— Купуйте мед! Свіжий! Вітамінний! Оздоровчий!
Приземкуватий немолодий чоловік:
— Мед — бджолиний чи цукровий?
— Ображаєте, шановний! Натуральний! Сама бачила, як бджілки нектар до вуликів носили. Як із квіточок збирали. І я біля них трудилася.
— З квітки на квітку літали?
— Жартуєте? Мед качала. З чоловіком.
— Унікальний ваш мед. Тільки дорогуватий.
— То куди ви?
— Я ще рядами політаю… Тобто, походжу.

— Ти бачиш! Пізня осінь — і полуниці свіжі!
— Це — такий сорт. До морозів родить. Братимете?
Жінка відтягує чоловіка:
— Пішли! Вона якась не справжня.
— Хто?
— Та полуниця! Як намальована! Може, вона хімічна.
Пішли…

Ех! Новорічні свята наближаються!
А сніжком і не пахне. Учені кажуть, що через років сто в нас Сахара буде. Хай Бог милує і рятує…
А люд метушиться. Закуповує продукти, міцненьке, ну, всяке таке, що кому по кишені…
А ось і ряди новорічних іграшок, прикрас усіляких, що аж очі розбігаються.
Комусь треба дощик, комусь — бенгальські вогні, комусь — пацючки…
— Криси є?
— На будь-який смак.
— Подивимося, подивимося…
Поряд дівчина (років шістнадцяти) бере до рук розцяцьковану кульку і раптом як заверещить:
— Аааа! Мамо!
Матуся занепокоєно кидається до дочки:
— Що трапилося, доню?
Дівчина протягує до матері руки, вимащені золотистою фарбою.
— Що це, доню?
— Від ігра-ашки-и.
— То кинь її к такій-то…
— Я вас кину!
— А ви не торгуйте чортзна-чим! Пішли звідси, доню…
— Альо! Мені — крису. Оцю. Нічогенька.
— Еге ж. Криси!..
— Гарна криска! Крисулька! Умц!..
Базар… Базарчик…
Зрештою, пробігли і ми деякими «ринковими» епізодиками. А було їх, було!..
А ще скільки буде!