Так уже повелося, що новоград-волинці нерідко більше знають про життя в далеких заморських країнах, ніж у близьких сусідів. Мовляв, що особливого можна дізнатися, приміром, у мешканців Шепетівки чи того ж Корця? Між тим, ці сусідні райцентри, що належать до інших областей, мають, так би мовити, своє обличчя, особливості, навіть — певні переваги, приклади для запозичення. Отже, про все за порядком.
КОРЕЦЬ — ТАКИЙ БЛИЗЬКИЙ І ДАЛЕКИЙ
Це місто і справді — зовсім недалеко від Новограда. Якихось три десятки кілометрів, півгодини їзди по гарній автомагістралі, гарне автобусне сполучення, і ви — у Корці — першому за географічним розташуванням місті Західної України. Моє знайомство з тим краєм відбулося далекого 1975-го року, коли починав свою журналістську роботу на посаді заввідділом тамтешньої райгазети «Жовтневі зорі». Перше, що тоді цікавило, які вони — корчани? Чим відрізняються від моїх земляків? Відмінності, звичайно, були і залишаються. Адже навіть мешканці наших сусідніх сіл нерідко різняться між собою. Так-от — корчани не вельми говіркі, спілкуються завше гарною українською. У діалозі — стримано ділові, намагаються жити за принципом: сказав — зробив. Біля них не почуєш нецензурності, неповаги до співбесідника та ін. Саме це підмітив і мій старший син, коли якось поїхали до Корця в справах. А ще по-доброму дивувала охайність корчан та жителів сіл у всьому. Завжди підметені дороги, прибудинкові території, господарські площі. Як дізнався тоді, у 70-х, така традиція, напевне, переходить у них із покоління в покоління. Адже до вересня 1939-го і Кореччина була у складі Польщі. Тому успадкували високу культуру землеробства, охайність і порядок у всьому. А ще, як на мене, дещо упертий, прямолінійний характер, що формувався роками.
До 80-х років минулого століття Корець залишався переважно одноповерховим містечком із населенням 7-8 тисяч чоловік. Найвищою спорудою була хіба будівля райкому-райвиконкому — у три поверхи. Трохи згодом у райцентрі нарешті почали житлове будівництво, і виросло кілька п’ятиповерхівок, а також — сучасна лікарня. До слова, неподалік неї — обласна фізіотерапевтична (радонова) лікарня, де нерідко лікуються і звягельці. Варто зазначити, що певні людські взаємовідносини між Новоград-Волинщиною і Кореччиною були завжди. У роки голоду наші люди шукали там шмат хліба. А в радянську епоху — роботи. Так мешканці крайніх сіл нашого району їздили туди на роботу — на цукровий завод та завод металовиробів. Досить великі на той час підприємства, які, на жаль, давно ліквідовані. Кілька вихідців із нашого району навіть очолювали владу Корця, Рівненщини. Тепер, як розповів один із моїх колишніх колег по роботі в тамтешній райкіномережі (я працював там директором, бо не зміг догодити новоградським партчиновникам), тепер Корець зовсім інший. Крупних підприємств практично немає, з роботою складно. Тому переважна більшість молоді — по закордонах. Дехто працює на ринках. Головний із них діє по суботах, інший, що в самісінькому центрі, практично кожен день. Ціни на промислові товари такі, як у нас. На продовольчі — навіть дещо нижчі, причому можна реально купити справжню домашню свинину. А село Великі Межиричі ще й відоме тим, що саме там продають породистих чорно-білих поросят, які дають гарний приріст у вазі. Навіть я з мамою в дитинстві купував у Межиричах таких поросят.
Нинішня центральна площа Корця — уся в торговельних закладах: різноманітні магазини, лавки, універмаг, кафе тощо.
Можливо, досить про матеріальне. Адже Корець здавна славиться своїми духовними надбаннями — місцевим жіночим монастирем, численними православними церквами, є краєзнавчий музей, бібліотеки, красивий пам’ятник Т.Г.Шевченку, залишки замку князів Корецьких, три школи, СПТУ, виходить газета. Ось такий він, Корець, сучасний, який, хочеться вірити, ще досягне свого справжнього розквіту.
ШЕПЕТІВКА — ВОРОТА ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
Хоча це місто знаходиться удвічі далі, ніж Корець, дістатись і туди можна без проблем: залізничне сполучення досить хороше, а пенсіонерам — ще й безкоштовний проїзд. Якщо Шепетівка є воротами Поділля з нашого боку, то вокзал її — справжньою візитівкою райцентру. Досить простора, сучасна споруда, на відміну від нашої, приваблює своєю інфраструктурою, хорошим комфортом для пасажирів. Тут є також аптечний кіоск, газетна викладка… Очевидно, що тамтешня влада, незважаючи на меншу, у порівнянні з нашим містом, кількість населення (43 тисячі), непогано дбала про розбудову Шепетівки. Пересуваючись її вулицями, відчуваєш простір, тому що вони широкі, як проспект, надійне покриття. Наша ж центральна частина чомусь з усіх боків затиснута будівлями.
Приємно дивує, що в Шепетівці немає жодних проблем із пересіканням автотранспортом залізничних колій, бо спорудили над ними міст. У нас же такими планами-обіцянками жили десятки років. Навіть один із колишніх парткерівників Житомирщини, коли йшов у депутати, гарантував, що міст таки збудують через залізничний переїзд. Та обіцяного чекають, виявляється, не три роки…
Статус міста Шепетівка має ще з XVII століття. Раніше, у радянську епоху, сюди приїздило немало туристів у тамтешні музеї відповідної тематики. Тепер, кажуть, такого напливу давно немає.
Новоград-волинських підприємців вабить шепетівський ринок, бо працює в суботні дні, а їхніх — наш, недільний. Щодо цін на все, то вони майже не відрізняються від наших.
Шепетівка має гарне залізничне сполучення з багатьма містами, а от із Хмельницьким — не дуже. Добратися туди значно простіше автобусом. На відміну від Корця, у Шепетівці краще розвинутий дрібний і середній бізнес, є чимало фірм (торговельних, будівельних, меблевих, лісопереробних та ін.). Одну з них очолює син відомого новоградського високопосадовця в минулому.
У місті відчувається належна культура виховання, повага до старших у громадському транспорті. Спілкуються переважно українською. Помітного «переливання» кадрів із Новограда до Шепетівки і навпаки не помітно. Молодь Шепетівки теж зорієнтована на роботу чи навчання в Європі. Тому і там існує проблема з кваліфікованими робітничими кадрами.
За останні роки в місті, причому не лише в центрі, виросли десятки, якщо не сотні, магазинів, офісів, аптек, майстерень. Проте торгівля йде кволо. У місті виходять дві газети, звісно, працюють школи, дошкільні навчальні заклади, а також — храми. Цієї зими, на відміну від минулої, схоже, там немає проблем з опаленням багатоповерхівок.
А ще, кажуть, що в Шепетівці трохи інший клімат. Можливо, бо в кожен наш приїзд було сонячно, а люди — привітні і доброзичливі.