До ювілею з дня народження нашої видатної землячки Лесі Українки залишився лише рік. Тобто, практично нічого. Минулий рік, на жаль, був втрачений непродуктивно. На запеклу «політичну» боротьбу, задоволення власних «шкурницьких» інтересів. Отож перше питання: чи встигнемо? І що саме можемо ще встигнути?
Головною точкою тяжіння ювілею, безумовно, є Літературно-меморіальний музей Лесі Українки по вул.Соборності. І першим питанням, звісно, є приведення його до ладу. І насамперед — меморіального «будинку Окрушків». Його технічний стан не може не викликати занепокоєння.
Адже будинок — майже типова мазанка. Яка має дуже поважний для таких споруд вік — понад 150 років. До того ж цілісність конструкції будівлі порушена. Для влаштування переходу було незаконно розібрано проліт стіни в частині меморіального будинку — добудові 1910 р. Зробили в стилі «красиво». А треба було насамперед за консервацію та збереження автентичності думати.
Будівля дійсно є унікальною. Бо, на відміну від Колодяжного, наш меморіальний будинок — автентичний. У Колодяжному садиба була зруйновна під час Другої світової.
Садиба Косачів у Колодяжному була відновлена у 1949 р. Тоді з політичних міркувань — «намагання сталінської влади маркувати недавні польські території іменами українських культурних діячів, які, у свою чергу, були громадянами Російської імперії», і був створений музей. Тобто, музей у Колодяжному фактично працює в новому приміщенні.
Але щодо «будинку Окрушків», не може бути мови за капітальний ремонт. Адже «будинок, у якому народилася і жила поетеса та громадська діячка Леся Українка», занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини (пам’ятка історії) національного значення.
Зверніть увагу: будинок узятий під охорону в цілому. Так звана, «меморіальна частина» музею насправді є лише предметом охорони об’єкта культурної спадщини.
А це, погодьтеся, геть інша «пісня». Маємо досвід із колишнім кінотеатром. Але в цьому випадку — мова про пам’ятку саме національного значення.
Тож мова може йти знову лише про проведення робіт щодо реставрації та ремонту пам’ятки. Про сукупність науково обгрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об’єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності.
А також про сукупність проектних, вишукувальних і виробничих робіт, спрямованих на покращення технічного стану та підтримання в експлуатаційному стані об’єкта культурної спадщини без зміни.
«Класичний» варіант капітального ремонту (типу «притягнули «козла» і поставили бригаду») не проходить. Сумний досвід подібного «капітального ремонту» — прямо перед вікнами музею.
Тому й про жодну добудову до музею без погодження з Міністерством культури не може бути й мови. Тим більше, у зоні охорони. Отже, виділення під неї частини прибудинкового терену будинку по вул.Надслучанська, 4, з зеленими насадженнями було передчасним. Не кажучи про те, що рішення щодо виділення землі викликає певні питання щодо його законності.
Взагалі виглядає дивно, що при такому стані пам’ятки — будинку-музею — на перше місце вийшла саме добудова адміністративного корпусу музею. Виділено 12 млн з обласного бюджету. Чи це не дивний розподіл пріоритетів? Та ще і за відсутністю погодження…
З іншого боку, треба усвідомлювати, що Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в нашому місті — поза компетенцією міської влади. Як пам’ятка він у винятковій компетенції Міністерства культури. А сам музей є відділом комунального підприємства Житомирської обласної ради «Житомирський обласний краєзнавчий музей».
Такий самий статус має музей-садиба в Колодяжному. Але у Волинській області вона є обласним брендом. До того ж розкрученим, який користується підвищеною увагою обласної влади.
Торік був скандал навколо ремонтно-реставраційних робіт однієї з будівель-пам’яток обласного краєзнавчого музею. Є питання і щодо наявності діючого паспорта та охоронного договору. Останній має бути погодженим із Міністерством культури.
Повернімося до нашого музею Лесі Українки. Міська влада, при наявності погодженого проекту ремонтно-реставраційних робіт та своєчасного виділення коштів із державного та обласного бюджетів, може лише надати посильну допомогу в проведенні робіт і щодо фінансування.
Головне завдання щодо пам’ятки історії національного значення — «будинку, у якому народилася і жила поетеса та громадська діячка Леся Українка» — відслідковувати роботи на пам’ятці. Щодо порушення чинного законодавства в сфері охорони культурної спадщини. Відслідковування має бути як із боку міської влади, так і пересічних мешканців міста. У новоствореній Державній інспекції з охорони культурної спадщини пообіцяли жорстко і своєчасно реагувати на всі факти щодо виявлених порушень.
Отже владі і мешканцям нашого міста залишається здебільшого лише звертатися до Міністерства культури та обласної влади та сподіватись… Що реставраційно-ремонтні роботи в літературно-меморіальному музеї будуть виконані вчасно і якісно. З дотриманням усіх вимог і норм. І, звісно, надавати посильну допомогу та пильнувати.