www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Душа належить людству й епохам»

20 Березня 2020 | Оприлюднив: | 12 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛІНИ КОСТЕНКО
Легендарна постать, унікальне явище не тільки в українській, але й у світовій культурі, наша сучасниця, совість нації — Ліна Костенко. «Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати» — громадське й поетичне кредо поетеси. Чистим сумлінням із великою правдивістю наснажує читачів любов’ю до народу, до України, до нашої історії, культури. Неповторну поезію сприймаєш серцем і розумом із довірою як непересічну естетичну насолоду, що збагачує духовний світ у становленні і формуванні свідомої особистості.

Ліна Костенко дебютує з ліричними віршами на початку 50-х років ХХ століття. Перші збірки засвідчили, що в українській літературі з’явився самобутній і надзвичайно талановитий митець. «…Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом, бунтом особистості, повстанням духу… Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, можливість повернутися до себе…» — продуману оцінку дає донька. Схиляюсь до такої високої оцінки, бо вважаю, що ця особистість поєднує в собі мужність, мудрість, красу, теплу задушевність. Щиро зізнаюся, що я зачарована вишуканістю, мелодійністю, душевною чутливістю, простотою, філософськи глибинною поезією, яка вражає своїм світобаченням і слововираженням.
Не менш вражена її вродою — спокійна, шляхетна, з витонченими рисами обличчя, як одна із прикрас — пишне волосся, відкриті щирі очі, що промовляють світлом. Одним словом, жінка витонченої інтелігентності, благородства і скромності — «…красива в своєму смутку і сліпуче осяйна в своїй радості доступністю поетичного почерку…» Ніби якоюсь дивною меланхолією віє від такої Особистості, як від квітучої травневої ночі — «усе мовчить, коли говорить мудрість, де сила волі, розум, совість».
Як не згадати вислів: «У кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією». Високе поетичне слово Ліни Костенко відкриває клапан у твої власні роздуми, посилює твої почуття, спонукає до власних роздумів. Її ім’я — це вже пароль нашої духовності у складний час становлення України. Вона — плоть від плоті свого народу, їй болять наші негаразди. Вона прагне знайти відповідь і собі, і всім нам.
Не допускай такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі,
Немає часу на поразку.

Нині важко уявити, що в середині минулого століття 16 років не було чути талановитої, чесної і безкомпромісної, мислячої й самобутньої поетеси. Їй було оголошено заборону друкувати твори. Вона активно і різко виступила проти репресій, спрямованих проти знищення української інтелігенції:
«…Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. …Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе…» Але поетеса не мовчала: «…Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет…», — писала «в стіл», не впокорилася, не пристосувалася, не загубила себе: «Я нічого в житті не просила. Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово почуте, в кожний погляд очей моїх сірих, в кожну ласку рук нестуденних».
Поява нових збірок і історичного роману у віршах «Маруся Чурай» з 1977 р. засвідчила, що Ліна Костенко забуяла новим поетичним світом, прийшло її «світле воскресіння, для якої «…єдина стеля Мистецтва — правда! Піднімем поезію — і не розіб’єш їй тім’я…». Вона ніколи не відступала від правди, не поступалася совістю, ні в чому не схибила, не кидала камінних слів:
Я жниця довічна,
Працюю терпляче,
За радість труда
І за тисячний сніп.

Зворушливо лине вірш «Повернення Шевченка», у якому поетеса захоплюється силою духу Кобзаря. На мій погляд, доля Шевченка ніби проектується на її власну долю — надзвичайно чуттєво линуть слова про повернення Шевченка із заслання, теплі зустрічі друзів, але «…раптом сльоза чомусь набігла до повік… Бо, знаєте, із каторги в салони… не зразу усміхнеться чоловік…» Хто не зронить сльози, читаючи таке зізнання? Хвилюють поетесу історичні теми, у яких «чути голос віків». Роман «Маруся Чурай» став неперевершеною подією для усієї нашої культури. У ньому змальовано трагедію людських стосунків, спричинену різними моральними принципами героїв. Героїня твору Маруся — не просто дівчина, однією з головних чеснот героїні є її волелюбність і внутрішня свобода, гідність — «це голос наш, це — пісня, це — душа, вона ж була як голос України, це — символ України…».
Боляче відлунює в серці і творчості Чорнобильська трагедія — часто бувала з членами експедицій у спустошеній зоні, «…валізу віршів привезла з собою з цього притулку тиші й самоти… Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік — завихрень безліч, тиші — анітрохи, а струсам утрачаєш лік…».
Значущість творчості Ліни Костенко, на мою думку, полягає в сутності її самої, яку вона і визначила: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І може, це і є моя найвища сутність».
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», — так визначила вона сама, саме так із хвилюванням сприймаєш її поезію, як прохання-благання не бути байдужим і бездушним, а жити за вищими нормами моралі: «…Життя іде і все без коректур. І як напишеш, так воно і буде. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш, то уже навіки».
Тривожно линуть схвильовані слова: «Чого хвилюються народи і люди залишають зло? Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як і жити, люди, на землі?».
Уже відмічала, що поезія поетеси несе естетичну насолоду, своїм життям вона довела: життя і мистецтво — неподільні, і за правду, чесність треба платити найдорожчою ціною.
«Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине… Рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста…» Така сила мистецтва, повторю разом з поетесою слова: «Отак собі все гарне пригадала. Людиною ще трохи стала… Принаймні, що від нас залежить, прожити вік, як належить…» Візьму на себе сміливість висловити думку: ми щасливі, що в нас є такий Митець Слова, нам поталанило жити в епоху Ліни Костенко — «… на цій планеті, відколи сотворив її пан Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!..».
Поетичне слово «Я долю вибрала собі сама. Спасибі, що ти вибрала мене» провело Ліну Костенко «крізь роки і печалі», «забуття», «воскресіння» і принесло заслужену славу. Ця мудра і талановита Жінка — не публічна, не шукає собі слави, слава сама приходить до неї — «митцю не треба нагород, його судьба нагородила» — престижна Шевченківська премія, значущі міжнародні премії, почесний професор Києво-Могилянської академії. Її лекції — справжній скарб для студентів. Не можу не сказати про роман «Записки самашедшего», який називають перлиною сучасної літератури. Він не залишає байдужим тих, хто вболіває за наше сьогодення.
Господь дав їй таланту, і вона сповна творить і творить, і обдаровує нас таким щастям — бути читачами цих творів, жити в епоху видатного митця.
Із великою радістю нагадую, що Ліна Костенко побувала в нашому славетному місті — брала участь у святі «Лесині джерела», на якому мала зустріч із розпорядником літературних зустрічей свята, поетом Юрієм Ковальським. Так з’явився вірш «Я знав, що Вас колись побачу»: «Я знав, що Вас колись побачу. Ріка до річки поверта, рука шукає руку рідну. … Ми не могли згубитись з Вами. Ми відчували пучками, де світять промені землі…».
Ліна Костенко — наша сучасниця, наша істинна правда, яка показала світові, яке високе Поетичне слово має Україна.
Побажаємо їй довголіття, нехай Вищі Сили його дарують, щоб вона обдаровувала своєю творчістю, яка сходить на душу, як весна, і поселяється в серці назавжди.

Світлана ЧЕЛЯДІНА, учитель

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,