Світло, тьма…

Бурячок набрав потрібний йому номер інстанції й важко засопів у слухавку.
На другому кінці зв’язку озвалися:
— Алло!
— Алло! — і собі «аллокнув» Бурячок.
Представник інстанції дратівливо підвищив тон:
— Ви нас чуєте?
— Алло!
— Ми вас слухаємо!
— Алло!
— Так, мммм…
— Чую.
— А чого зарядили?
— Кгм…
— То що вас турбує?
— Без світла — тьма!
Там здивувалися:
— Цікаво! Що ви мали на увазі?
— Світло. І тьму.
— Так, так. І що зі світлом?
— Тьма!
— Так, так, так, так. А що із тьмою?
— Вона без світла.
— Яка глибока філософія! А ви хто?
— Антін Альфредович Бурячок. Споживач електроенергії.
— Ну, і?
— Минулого року ми вам писали колективного листа. Щоб на стовпи ліхтарі почепили. Бо тьма. А відповіді від вас досі немає.
— Ваша вулиця на черзі. Незабаром тьма стане світлом.
— Дякую!
* * *

— Алло! Це я — «світло-тьма».
— Пригадую, пригадую.
— Це пароль.
— Розумію вас. І що за біда цього разу?
— Світло.
— Не горить?
— Горить. Ще й як горить!
— То що ви хочете?
— Тьму.
— Дилема.
— Ото ж бо! Заважає.
— Хто?
— Світло. Спати не дає. Світить і світить. Світить і світить…
— Куди?
— У вікно.
— І що?
— А я рано лягаю. Відпочивати.
— А пробували лягати спати в іншу кімнату?
— Там лежить друга моя половина. То як?
— Пізно.
— Що, значить, «пізно»?
— Бо вони висять. Ліхтарі.
— То зніміть!
— Пізно.
— Зніміть!!
— Піз-но.
— Дайте тьму!!!
— П-і-з-н-о-о-о-о...
— Алло!
… — О-о-о-о-о…
Микола МАРУСЯК