Ми давно хворі. Хворі на агресію, заздрість, хамство, невігластво, байдужість, злість, жадібність, брехню, лицемірство... І якщо саджати людство на карантин, то не лише через горезвісний коронавірус... Нам давно час на карантин. З іншої причини теж.
Відірвавшись від божевільного світу, піддати себе добровільній ізоляції. І залишившись наодинці з собою, згадати, що ми — не бездушні роботи, а живі люди... Люди, які вміють любити, співчувати, переживати, підтримувати. Нам і без того відміряно зовсім небагато, щоб залишити свій слід на планеті, то чому ми досі не навчилися цінувати свій час? Для чого нескінченні сварки й образи? До чого ці багатомісячні ігри в «мовчанку» і «хто кому болючіше помститься»?
У самоізоляції важливо відчути себе й звільнитися від істерії. Перестати когось копіювати, жити стереотипами, ганятися за хайпом, шукати ворогів і винних, виставляти напоказ щастя. Важливо почути свої думки, своє серце. Важливо переформатувати свій внутрішній світ, очищаючи його від накопленої кіптяви.
Нам необхідний карантин для повернення людської подоби. Для повернення в гармонію з природою і мирного неба над головою... Для повернення людських цінностей, з якими люблять, творять, народжують, ставлять на ноги, бережуть, творять, радіють... Де прокидаються й насолоджуються кавою і смаком життя, відправляються на улюблену роботу, а не на війну.
Світ загрузнув у ненависті, розпусті й зраді. Досить цього бруду, треба нарешті очистити душі. Час одужувати. Карантин нам у поміч!