www.zvyagel.com.ua








Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
free counters
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«У нас війна, що нам той коронавірус?»

03 Квітня 2020 | Оприлюднив: | 44 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

— так кажуть на окупованих східних територіях нашої держави. Міністерство охорони здоров’я, звітуючи про статистику коронавірусу в Україні, постійно зазначає, що подані цифри — без урахувань випадків захворювання з Луганської, Донецької областей та Криму. Зрозуміло, адже там тепер «своя» статистика. А днями я мала цікаву телефонну розмову зі знайомою з так званої «ЛДНР», котра мешкає в колись шахтарському містечку на Луганщині й живе за декілька кілометрів від лінії фронту, у «сірій зоні». Цікаво, що діти там досі ходять у школу, й ніхто — не в масках.
«БІЛІ ВОРОНИ»
Так сталося, що свого часу сім’я моєї знайомої (родичі її чоловіка з наших країв) була проукраїнською, на референдумі голосували залишитися в складі України. Вони завжди були в своєму містечку «білими воронами», їх донька не соромилася одягати вишиванку в школу з російською мовою викладання, а коли почалася війна, то мусила поїхати жити в Черкаси з рідними. Там дівчина закінчила школу й вступила в університет. Із мамою і татом змушені вже більше шести років жити окремо, бо вони залишилися вдома через своїх стареньких батьків. Спілкуються здебільшого по телефону і через Інтернет. Час від часу знайома дзвонить мені — таким чином дізнаюся, що коїться на окупованому Сході. Свого часу написала про це статтю «Про життя в «ЛДНР»: «Когда будете нас освобождать?» («Звягель» від 19 січня 2018 року).
ЗАКРИТІ КОРДОНИ РЯТУЮТЬ?
— У нас же кордони закриті, і з Європи до нас ніхто не їде, — розповідає знайома. — Тому коронавірусу в нас офіційно немає. Ринки, кафе, організації працюють. Але старі люди все одно, швидше, за інерцією, побігли в магазини скуповувати все підряд на «чорний день».
Я в магазині працюю, то спостерігаю цей процес. Якась бабця прийшла, накупила макаронів і гречки на 500 рублів! Ледве дихає вже, а чотири кілограми макаронів узяла. Навіщо їй стільки?! Не знаю. Активно купляють також цукор, сіль, борошно. І ціни вгору одразу «поповзли».
НА ФРОНТІ НЕ ЗАТИХАЮТЬ
Далі стріляють і бомблять. Сьогодні зранку був бій, з 7-ї до 9-ї… Ми вже настільки звикли до цього, що ніби й чути перестали: діти граються на вулиці і не звертають більше увагу, люди на роботу йдуть. Коли вже дуже близько стріляють, то згадуємо, що війна... От чоловік прийшов з роботи і каже: «Ти по телефону розмовляєш, а надворі війна йде». У мене вікно відчинене, а я й не чую… Днями ж так сильно поруч десь «довбануло», що я аж скрикнула в магазині, погано навіть стало. Тепер серце болить, треба до лікаря сходити.
ТУТ УСЕ Є, АЛЕ ВИБОРУ НЕМАЄ
Продукти везуть із Росії. Якщо з України брати на продаж продукти, то треба мати додаткові документи, а інакше — штраф. Поруч із нами штаб, то я ризикувати не хочу.
Дефіциту більше немає, як на початку було. Але хліб пекли завжди, навіть у найважчі часи, коли війна тільки почалася. А так — вугілля в Україну продовжують везти, бабло далі пливе, кому треба.
Колись ковбасу нелегально в сумках через український кордон перевозили, а тепер ці канали перекрили. Виробництва відновилися, нам багато чого з Луганська і Донецька привозять. Там усе працює.
Щоб мені перекинути доньці гроші на картку в Україну, є люди, яким платиш 5%, і вони перекидають. Так само посилки за гроші перевезуть через кордон на «Нову пошту».
Ми не ходимо в кафе, піцерію — економимо. Уже забули, що таке кудись піти. Хіба що в гості до знайомих.
Днями я вперше за шість років війни купила додому постільний комплект у ліжко. Така радість у мене була! Подумала, раптом помру скоро, а в мене постілі нової немає (сміється — авт.)?!
Новини ми знаємо куди краще, аніж по телевізору нам розкажуть. Наприклад, хто й скільки сьогодні стріляв. Українських телеканалів немає в нас, тільки в Інтернеті. Я підписана на українські сторінки в мережі, тому новини з України читаю.
КОМЕНДАНТСЬКИЙ ЧАС ТРИВАЄ
Немає світла на вулицях увечері, ліхтарі не працюють в умовах воєнного часу, немає людей. Пробігли на роботу і з роботи — усе. Після 23-ї до 5-ї ранку не можна бути на вулиці. І якщо зранку ще можна порушити (можуть закрити на це очі), то увечері всі тихо сидять. Якось ішли з дня народження від кумів, без документів, то доводилося по кущах ховатися. Колись за це окопи відправляли копати. Зараз можна «загриміти» в міліцію до ранку.
Води часто немає. Ще як 3-4 дні, то можна витерпіти, а от коли тиждень-два, то це жах. Якось у підстанцію насосну снаряд влучив, то ми довго без води жили.
У мене дача є тепер: сусіди дім свій залишили, ще на початку війни в Росію поїхали жити, громадянство там отримали. Будинок двоповерховий, гарний, але від стрільби постійної осунувся, тріщини пішли по стінах, коли снаряд поруч влучив. Усе там покрали давно. Я там город зробила, мені господарі дозволили, квіти для душі саджаю.
Рятує нас тільки оптимізм.

Записала Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,