Зниклі «на смерть»…

Старий Панько (імена в матеріалі змінено) довго шарудів за дверима і, кахикаючи, усе питав:
— То хто там?
— Із газконтори.
— А чого вам, того, треба?
— Перевірка.
— А чого перевірять-то?
— Лічильник.
— От здався вам той лічильник! — скрикнув господар оселі. — Були ж уже. Три дні тому. Дивилися.
За дверима трохи помовчали. Потім сказали:
— Лічильник дивилися. Знаємо. Але тепер маємо пломби перевірити.
— Пломби їм треба… — невдоволено пробурмотів старий. Відтак додав: — От дочка прийде, тоді й пущу.
Така пропозиція не сподобалася «газовикам».
— Нам ніколи чекати, коли до вас хтось прийде! — на підвищених тонах відказали дідові. — Ми виконуємо свою роботу.
— Роботу… — знову пробурмотів старий і, зрештою, відкрив двері.
На порозі стояли дві жінки середнього віку. Одна — повна, друга — худіша. У квітчастих хустках. Обидві всміхаються. Чи то з увічливості, чи то такі вони по життю веселі.
— То впустите чи як? — спитала повніша, котра тримала в руках якісь папери.
«Із документами, — полегшено подумав старий. — Значить, і справді з «газконтори».
Худіша претензійно сказала:
— Ми довго будемо тупцяти біля порога?
— Та заходьте, — і худорлявий, давно неголений дідок, сердито докинув: — Закудкудахкали!
Гості промовчали. Але поріг будинку переступили.
У хаті старий заметушився. З’ясувалося, він шукав окуляри.
— Подивимося ваші документи, — хитрувато мовив господар оселі.
— А що там дивитися? — на поріз ображено відказала худіша і збила діда з пантелику. — Мені треба подивитися вашу трубу.
— Яку трубу? — той забув про окуляри і про «папери» також. — То яку трубу?
— До газплити.
— Навіщо?
— Для профілактики.
— Для чого?
— Чи не пропускає газ.
— Ходімо.
Усі зайшли на кухню.
Обидві візитерки ретельно почали оглядати стару газову плиту.
Це зачепило старого:
— Так перевіряйте!
Жінки аж повирячалися.
Повніша обурливо відказала:
— А ми що робимо?
— Якось ваші хлопці приходили, — нетерпляче зауважив дід, — то вони піною мастили на стиках. Якщо пузирів немає, то нормально.
Худіша нервово гигикнула й відказала:
— А ми на запах!
— «На запах»… — дратівливо повторив старий. — Ну, нюхайте.
— Нюхаємо.
— І що нанюхали?
— Та ніби все в нормі.
— То й добре, — повеселів дідок й очима показав гостям на двері. — То й бувайте здорові!
Тут повніша заклопотано закопирсалася в паперах.
— Тут ще таке…
— Що? — напружився старий.
— Ви переплатили за газ. Двадцять гривень.
Діда така новина розвеселила.
— Це ж дріб’язок, — бадьоро відказав. — За сьогоднішніми мірками.
Однак повніша суворо сказала:
— Вам дрібниці, а в нас облік.
— Що у вас?
— А в нас така робота. Маємо попередити і, по можливості, повернути гроші.
Дід зніяковів. Але мовив:
— Вертайте вже.
Повніша протягла дідові п’ятдесят гривень.
— Тридцять дайте здачі.
Старий пішов шукати гроші.
Зрештою він повернувся. Віддав решту.
Проте худіша раптом схаменулася:
— О! Забула! Записати назву газової плити.
Старий здивовано звів плечі:
— А на яку холеру вам здалася та назва?
Відповідь пролунала «фахова»:
— Для газконтори.
Знову подалися на кухню.
А потім жінки пішли.
Тільки під вечір, коли прийшла дідова дочка, виявили пропажу кількох тисяч гривень, які старий збирав «на смерть»…
Микола МАРУСЯК