Процес творчості відомих письменників, поетів, художників та композиторів завжди був таємницею остаточно нерозкритою, незбагненною. Як народжується мистецький твір? Як і коли приходить до Майстра натхнення, його Муза? Які, сказати б, зовнішні імпульси та внутрішні потреби змушують його добровільно прирікати на творчі муки і радість від своїх творів?
Відповісти на запитання — що таке талант — неможливо. Творчість поета, художника, музиканта — це таємниця, як таємницею є краса, кохання, віра.
Коли мова йде про Поезію, перш за все треба мати талант. Без нього немає поета. Друга необхідна умова — величезна праця над словом, знання мови, не лише граматики, а й лексики, в усьому її багатстві, адже поетичний рядок, як цеглинка у будівлі, повинно лягти одне єдине слово з тисячі подібних, без якого ця будівля видаватиметься жалюгідною халупою, а не прекрасним витвором.
Римувати слово уміє чи не кожна дитина, тому що сама наша мова — милозвучна, пісенна — несе в собі рими, ритми та мелодику. Відшукати їх не так уже і важко, але якщо в рядках не буде думки, образу — не буде і вірша.
Видатна російська поетеса Анна Ахматова (за походженням була українкою, її справжнє прізвище Горенко) розповідала, що вірші почала писати з одинадцяти років і до вісімнадцяти написала їх безліч, але потім оцінила їх як «страхітливі» і ніколи не включала їх до своїх збірок. А сталося це тому, що вона побачила коректуру, (тобто виправлені гранки) поетичної збірки, автором якої був її вчитель — відомий поет і перекладач Інокентій Анненський. «Я тоді щось зрозуміла в поезії», — сказала Ахматова. — А зрозуміти треба було одне — поезія потребує величезної напруженої праці.
Якщо ти відчуваєш, що маєш талант, і готовий до такої копіткої праці, якщо ти духовні інтереси ставиш вище матеріальних, тоді твори.
Та, перш за все, обкладися словниками. Вони стануть у пригоді до досягнення цієї мети. Наберися терпіння, бо доведеться критично ставитися до своїх творів. Не раз і не два їх переробляти. І читай, читай знаних поетів, вчись у них умінню втілювати у слові власні переживання і весь навколишній світ. Ознайомся з теорією віршування. А допоможе тобі в цьому літературно-мистецький гурток при ТВЦДЮ. Всім тим школярам, навіть дорослим, які вже давно працюють з поетичним словом і мають творчий доробок, радимо звернутися до нас. Ви отримаєте не тільки консультації, а й зможете взяти участь у конкурсах молоді, презентаціях, зустрічах з творчою інтелігенцією міста, відомими поетами та письменниками, винести свої твори на суд читачів на «Літературній сторінці» газети «Звягель-Інформ». Кращі твори будуть опубліковані в літературному альманасі «Зерниця». Творіть! Дерзайте! І успіх неодмінно прийде до вас!

Ганна УДОВЕНКО, учениця 10-а класу ЗНВО «Гімназія ім.Лесі Українки».
Учасниця обласних та шкільних олімпіад з української та німецької мов. Займала призові місця в міських конкурсах «О мово, душа голосна Україна», «Я — патріот» до 65-річчя визволення Новограда-Волинського, зайняла 3 почесне призове місце.
Бере участь у щорічному конкурсі читців поезії Лесі Українки, творчих зустрічах у музеї родини Косачів. Відвідує літературно-мистецький гурток при ТВЦДЮ. У дівчинки напрочуд багата уява. Її покликання — творити, незважаючи ні на що. І серед інших ровесників вирізняється філософським сприйняттям життя. Природою наділена різними талантами. Гарно співає, грає на гітарі, пише вірші і прозу.

МОВО — ДУША МОЯ

Українська мово! Мово солов’їна!
Ти — моя рідненька! Ти — душа моя!
І коли лунаєш у саду раненько,
Дуже звеселяється душенька моя!

Ти живеш у всьому: у мені, у пісні.
Навіть у краплиночці, що живе в воді.
І також у далекому, великому місті,
У кожному куточку нашої Землі!

Ти лунаєш ніжно, в пісні — мелодійно,
І так солодко тебе навкруги чуть!
Ти летиш в просторі птахом вільно,
І нічого кращого на світі не може буть!

Ти така прекрасна, мово моя рідна!
І тебе з дитинства слухом я ловлю.
Для мене ти, як зірочка провідна,
І люблю тебе, як неню рідную свою!

Назавжди в душі моїй ти оселилась,
І лишень для тебе зараз я живу.
Не хочу я, щоб ти колись змінилась,
Й на ніжних твоїх хвилях легко я пливу!

Люблю, коли лунаєш ти так ніжно
У кожнім слові й у думах всіх моїх.
А на душі стає раптово зимно,
Коли не чую я тебе з уст співвітчизників своїх!

Українська мова — вона єдина,
І в усьому світі кращої нема!
А для всіх вона така ніжна й мила,
Хай у серці кожного навік вона луна!

СКАРБ МОРЯ
(уривок)

Море... Воно таке безкрає, таке гарне... Коли стоїш на березі та дивишся в далечінь, здається, що десь там, далеко, на недосяжному горизонті, вода та небо зливаються в одне ціле. Якщо подивитися на всю цю красу, створену природою, у теплий сонячний день, якщо помітити, як невимушено, весело та чарівно переливаються блакитні хвильки під сонцем, то стає неможливо відірвати свій погляд від всього цього зворушливого видовища... Душу відразу охоплює неймовірне відчуття свободи та легкості. Здається, що ти не від чого не залежиш, що ніякі земні турботи не тримають тебе, і ти летиш... летиш до цієї безконечності та краси. І ніщо не заважає тобі бути такою, як ти є, бути такою, якою ти хочеш бути... — Так думала вона. Навколо неї не було нікого. Лише чайки кружляли недалеко, витанцьовуючи свій дивовижний танець над водою. Ліка вслухалася в чаруючу дивну природну мелодію, яку досі ні разу в житті не чула. Її душа була відкрита для цієї мелодії. Це була музика, складена вітром, водою та шелестінням крил. Картину доповнювало оранжеве сонечко, яке вже наполовину сховалося за горизонтом і вимальовувало золоту стежину по хвилях моря...

Владислав КАЧУР, учень 11-Б класу ЗОШ №7. Захоплюється музикою, багато читає художньої літератури. Учасник гурту «Амікрія», вокаліст і гітарист. Його мрія вступити у вищий навчальний заклад, створити гарну сім’ю і бути людиною на цій землі.

Чистые земли стали местом борьбы,
Вчера там трава, а завтра — пепел беды.
Сегодня мы вместе, а завтра идём на тропу,
Нет выбора мне, я иду на войну.

И небо краснеет от взрывов ракет,
В глазах исчезает человеческий свет,
Исчезает в них жалость, восходит там тьма,
А завтра, внезапно, начнётся... ВОЙНА.

Люди стреляют в живую мишень,
И кто его знает, кто знает зачем?
А, может, правители, всё это начали,
А люди, не зная, жизнь отдали...

Инициаторы войны силы на войне
Меряют людьми, меряют судьбой.
Они, как трусы, дома узнают обо всём,
Но перед микрофоном — они герои.

Не быть на войне, для меня значит — сказка,
Не хочется видеть плохую развязку,
Не хочется крови и танков, и взрывов,
Не хочется гибели детишек невинных.

Зачем воевать? Зачем нам всё это?
Подумайте лучше о семьях и детях,
И как им расти без милого папы,
Забрала война, остаётся заплакать.

Нам хватит рассказов стареньких дедов,
Мы верим им на слово, вдвойне
Отцов никто не захочет терять на войне,
НЕ ПРОВОЦИРУЙТЕ ЛЮДИ, ВОЙНУ НА ЗЕМЛЕ!

Тетяна ЯКИМЧУК, учениця 7-Б класу ЗОШ №7, — майбутня поетеса. Бере участь у різних конкурсах, презентаціях як шкільних, так і міських. Вірш «Які гарні береги Дніпра» був представлений на міський конкурс «Я — патріот» і відмічений членами журі як один з кращих серед дітей середньовікової категорії. Відвідує літературно-мистецький гурток при ТВЦДЮ.

ТАТОВІ

Як щиро я тебе кохаю, тату.
Чому покинув нашу хату?!
Чому ти не зі мною?
Не розумію... І не знаю...
Що з тобою?!
Навіки розлучила нас хвороба у лиху годину.
Все шатами покрила чорна самотина,
І залишилась я сама!
Я сирота-дитина.
Для мене був ти найдорожчою
Людиною...
Немає більш сильної руки...
Я образ пронесу через роки.
А часточку любові у своєму серці
Віддам я братику, сестрі і неньці.
Ніхто мені казки не розповість,
Бо поселилась у родині страшна вість,
Що сіє сльози, смуток і печаль...
Я про любов свою, на жаль,
Не встигла за життя розповісти.
Прости!

Які гарні береги Дніпра!
Які чудові потоки Дністра!
Це все моя Батьківщина —
Це рідна моя Україна.

У полі квітує червона калина.
І пісня соловейка у садочку лине.
Там дозріває ягода-малина.
І сонях примостився біля тину.

В житах-пшеницях червоніють маки,
Де тужевіє в колосі зерня.
В жнива у серпні від цих хлібних злаків
Залишиться одна стерня.

Покосять, обмолотять і спечуть
До столу кожному хлібину.
Із хлібом-сіллю вас зустрінуть
Піднесуть у свято й днину.

Усе це отчий дім.
І я живу у нім.
Бажаю щастя вам щодня,
Моя рідня.

Одна у нас Батьківщина.
Одна за столом родина.
Додому веде стежина.
Тому я щаслива дитина.

Катерина ДАНИЛЮК, учениця 7-Б класу ЗОШ №7. Учасниця міського етапу всеукраїнського конкурсу «Я — патріот». Вірш «Із слова починається людина...» був відмічений також на цьогорічному конкурсі. Захоплюється танцями та музикою. Улюблені предмети — фізкультура, співи, малювання, українська мова. Відвідує літературно-мистецький гурток та хореографічний при школі.

Із слова починається людина...
Із мови починається наш рід.
Моя перлина, ти єдина,
Щебечеш соловейком на весь світ.

О мово українська, незабутня!
Ти світле Слово, Лесі, Стуса, Симоненка.
Не уявляю я своє майбутнє
Без тебе, Україно, безталанна ненько.

Таїса ПАПЕНЧУК, учениця 7-Б класу ЗОШ №7. Представила себе так: «Привіт! Мене звати Таїса. Моє ім’я — мій талісман. Мені 13 років. Я народилася на мальовничій Хмельниччині, у невеличкому селі. Згодом, переїхавши до Новограда-Волинського, стала пробувати себе у поезії. Захоплююся музикою. Всю свою любов віддаю рідним і друзям, у школі відвідую заняття літературно-мистецького гуртка.

Українська рідна мова,
Наче пісня колискова.
Ллється пісенька дзвінка,
Розливається навколо.

Біля джерела-струмка
Слухаю цю пісню солов’я.
Рідна мова, мов вода, —
Така ж прозора і дзвінка.

В поезії — своя прекрасна мудрість...
Схиляється перед нею світ.
Поет не здатен не писати,
Творити і страждати.

Кожне слово, мов перлина,
У душі зароджується і лине.
Лиш тоді слова у вишитих сорочках
Просяться до рими у рядочках.

Олена СИДОРЧУК, учениця 7-А класу ЗОШ №7. Надзвичайно здібна дівчинка. Неодноразово брала участь у різноманітних шкільних та міських конкурсах. Гарно декламує. Щорічна учасниця шкільного та міського конкурсу читців поезії Лесі Українки. Відвідувала театральний гурток при міському Палаці культури. Улюблена роль — Снігуроньки в театралізованих дійствах Нового року.

Я квіти дуже полюбляю,
Для неньки їх багато назбираю.
Квітка одна — це промінь життя,
Немислиме без неї буття.

Пелюстки чудові — ніжністю вкриті.
Стебелі зелені, сонечком залиті.
Особисто я троянди полюбляю,
І на клумбі їх багато насаджаю.

Знову наближаються свята:
Миколая, ласка золота.
Дід Мороз, Снігуронька — усі
Зачаровують в своїй красі.

Розуміємо: герої ці — казкові,
Вигадані нами в дні святкові...
Та в душі ми прагнем чарівного
І чекаєм подаруночка святого.

Тож батьки дарують нам це свято,
Одягаєм ми ялинку в шати.
Новорічна казка входить в дім
Та дарує радощі усім.

Любомира МАМОТЮК, учениця 7-А класу ЗОШ №7. Багато читає художньої літератури, учасниця багатьох шкільних заходів.

Я квіти дуже полюбляю
І назв багато їхніх знаю.
Щодня доводиться стрічати їх,
Рослинкою милуватися не гріх!

Які ж вони гарні — квіточки!
Це матінки-природи діточки.
То вони рожеві, то — яскраво-червоні
Виграють всіма барвами у природному лоні.
Квіточки гарненькі, наче барви веселки,
З виду трохи серйозні, а в душі — веселенькі.

Вікторія ХОМЕНКО, учениця 7-А класу ЗОШ №7. Відвідує літературно-мистецький гурток. Це перша проба пера дівчинки.

Я в день свій іменин бажаю
Знайти багато друзів щирих і нових.
Товаришів, щоб не втрачати,
Точно знаю: потрібно добре ставитис до них.

Бажаю щастя, гарних пісень, сміху,
Найбільше радощів на втіху.
Пригод багато і добра.
Із днем народження, моя ти Віко,
І підпис: Богиня-Ніка.

Я квіти дуже полюбляю,
Багато назв я їхніх знаю.
Ромашка, квітка ця красива,
Середина жовта, а пелюстка — біла.

Троянди дужче я люблю,
В обіймах їхніх я тону,
Вони усі такі красиві,
Виграючи на сонці,— червоні, сині, білі.

І знову Новий рік настав,
Багато щастя й подарунків дав.
Ялинка сяюча стоїть.
В листівці друзям шлю «Привіт!»
У мене радості багато,
І настрій пречудовий в свято:
Снігу на дворі — гора.
З гірки збуджена з’їжджає дітвора.
Летить сніжок дрібнесенький —
Зліплю бабусю снігову гарнесеньку.

Валентина ДЕЙНЕКА, керівник літературно-мистецького гуртка, співавтор сторінки, автор книжки «Народжуємося для любові».

МАМИНА МОЛИТВА

Відпусти минуле. Загляни в майбутнє.
І у Божім храмі запали свічу.
Віднеси в обітницю дари самобутні,
Я тобі дороги, сину, освячу.
Прочитай, як сповідь, мамину молитву.
Уклонись дорогам, церкві, вівтарю.
І тоді ти встоїш у життєвій битві
Соломонні рішення приймеш, владарю.
Попроси в дорогу в долі обереги,
Я для тебе хрестиком вишию рушник.
Закодую в ньому два батьківські береги,
Щоби знак сакральний на землі не зник.
А коли не стане матері у тебе,
Відійде за вічність, за межу.
Ти сам, сину, зробиш висновки для себе,
Замело в обійсті батьківську стежу.

Осінні ніжні квіти пелюстками схилились ниць.
Вже памороззю підступною побиті,
Нізащо не покажуть лиць.
Краса завмерла перед стратою
В руках всевишнього гінця.
І до весни під цею вахтою
Нам не побачить пагінця.
Пелюстку ніжно піднімаю,
В своїх долонях зігріваю.
На сповідь душу відпускаю,
Життя її я позбавляю.