У 1980-90-х роках вийшов у світ 7-томний «Етимологічний словник української мови», складений відділом загального і слов’янського мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Академії наук України. В ньому подаються основні відомості про походження і генетичні зв’язки зафіксованих у XIX і ХХ ст. слів української літературної мови і українських діалектів: як здавна успадкованих, так і запозичених з інших мов. У другому томі цього видання (Київ, 1985) на с.252 подається тлумачення слова «звяга» і його похідних: [звяга] «гавкіт; лайка, суперечка, задирака», [звяка, звяк] «гавкіт, лайка», [звягати] «повільно, але безупинно гавкати»; [звякнути], [звягливий]. Укладачі цього словника посилаються на такі джерела, як «Малорусько-німецький словар» Є.Желехівського і С.Недільського (Львів, 1886), «Словник української мови» Д.І.Яворницького (Катеринослав, 1920) та «Матеріали до словника діалектної лексики Сумщини» С.І.Дорошенка (Київ, 1962). Поряд наводяться співзвучні слова з інших слов’янських мов: звякъ, зваціи — «голосно говорити, кричати» (старослов.); звяк — «звук», звякнути, звяцяти — «зазвучати» (давньорус.); звяга — «гавкіт, лемент» (білорус.); звягать, звякать — «гавкати» (рос.); звек — «дзвін» (болгар.);dzwiek — «звук, брязкіт, дзвяк» (пол.).
Згідно з цим самим етимологічним словником, «звягель» — одна з назв горошку лісового (міжнародна латинська назва: Vicia hirsuta L.), яка є, очевидно, видозміною слова «звязіль» (горошок шорсткий).
«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (Київ-Ірпінь, 2005) пояснює значення слів «звяга» — гавкання, сварка (діал.), а також «звага» — рішучість, сміливість.
Прихильники санскритського походження топонімів нашого краю обгрунтовують свою гіпотезу наявністю в цій відомій з II-I ст. до н.е. мові жителів Індостану чималої кількості слів, співзвучних слов’янським. Ось деякі приклади: агні — вогонь, васанта — весна, двара — двері, мата — мати, суну — син, уда — вода та ін. Цікаво, що українські, російські та білоруські лінгвісти знайшли в своїх національних мовах понад 500 таких паралелей. У санскриті, доречі, відсутній звук «з», але є сакральне слово «сваґа», що символізує так званий Золотий Шлях Духовного Сходження і використовується як традиційний вигук, звернення до жіночих божеств (подібне за значенням до християнського «амінь»). Наявність у цій мові слів слов’янського походження залишається поки що великою загадкою і предметом гострих дискусій. Деякі історики припускають можливість переселення в давнину праслов’янських племен зі Східної Європи до Південної Азії.
Відсутність літописів дохристиянського періоду надзвичайно ускладнює розв’язання питання про виникнення назв Звягель, Возвягель, Звягль, Звагол, Звяголь. Навряд чи ми колись дізнаємося, яке з наведених вище тлумачень лежить в їх основі. Ця сама проблема стосується також багатьох населених пунктів Волині. Тому в майбутній книзі з історії нашого міста має бути відображена не лише сумнівна легенда про дзвін, але й дослідження лінгвістів.